Дмитро Липовцев: «Величезна шана та повага нашим захисникам та захисницям, що полишили свої сім’ї та зі зброєю в руках боронять нашу країну на передовій».

Дмитро Липовцев – один із найвідоміших, сучасних запорізьких баскетболістів. Бронзовий призер Кубку світу в Афінах в 2012-му році та призер Кубку Європи в Амстердамі в 2017-му році у складі національної збірної із баскетболу 3x3.

Ще не так давно він виступав у складі БК «Запоріжжя», а нині захищає кольори БК «Черкаські Мавпи». Ми зв’язалися із Дмитром, і поспілкувались про баскетбол під час війни, про його повернення у великий спорт після перерви та про нашу перемогу. 

 

Привіт Дмитро! Коли ми із тобою спілкувались у 2021-му році, ти займався організацією баскетбольних турнірів 3×3. Бачу твоє життя після того сильно змінилось, розкажи чому вирішив після перерви повернутися у баскетбол?

— Я й тоді, чесно кажучи, вважав, що зарано пересів в офісне крісло. На той час, я вже давно залікував всі «болячки», що накопичилися та набрав непогану форму. Від організаційної роботи відійшов ще восени 2021, прийнявши керування першою професійною командою 3х3 в Україні (Кельти). З початком повномасштабного вторгнення російської орди, цей проєкт, очікувано, припинив існування. Тож, напередодні нинішнього сезону, не маючи роботи в 3х3, зателефонував в Черкаси та домовився про повернення у клуб (від чого дуже кайфую).

 

Чи складно було повертатися до тренувань та матчів після перерви, до речі яка була перерва?

-Так. Два роки офісної роботи далися  в знаки. Перші місяць-два потрохи повертав кондиції та -відчуття ігрового ритму. Дуже шкода, що цей сезон проходить в усіченому форматі без плей-офф. І я особисто, і вся команда «Черкаських Мавп», на мою думку, лише зараз почали «прокидатися» та демонструвати більш-менш пристойний командний баскетбол. Це б  дало нам змогу показати свої сили та порадувати вболівальників цікавими серіями навиліт.

На твою думку наскільки зараз важливий спорт для України?

Я взагалі вважаю  розвиток спортивного руху одним з найважливіших напрямків у будівництві здорової нації, а вислів «спорт поза політикою» — докорінно неправильним. Спортсмени завжди несуть дуже важливу соціальну функцію. Тим більше зараз — в найтемніші часи для нашої країни, суспільству вкрай необхідно відволікатись від сьогоденного жахіття і виплескувати свої емоції, вболіваючи за улюблений клуб. Окрім цього, наявність спортивного життя в країні чітко показує суспільству » ми живі! Ми вистоїмо та повернемось ще сильнішими!».

Розкажи як для тебе розпочався ранок 24 лютого?

-Як і у всієї країни. Із вибухів, телефонних дзвінків близьким та триденного марафону з перегляду новин. Страху чомусь не було. Лише стійке усвідомлення того, що як раніше вже не буде ніколи

Ти давно був у Запоріжжі? Чи лишились у тебе там друзі чи родичі?

-В Запоріжжі я востаннє був, коли приймав рішення про зміну роздягальні на офіс. Так, у мене вся сім’я ще тут. Тільки сестра із племінником переїжджали до мене у Франківськ на початку вторгнення. Друзі всі також тут. Наче нічого й не змінилося… лиш прильоти додались та невловима тривога у діалозі.

Діма, ти перейшов на українську ще у 2014-му році, ти завжди  вголос співав гімн України, розкажи на твою думку, чому у тебе тоді були такі зміни, і як вважаєш чому більшість спортсменів тоді це не відчули?

-Початок відкритої агресії з боку «сусіда» підштовхнув до більш ретельного вивчення нашої історії. Це змусило мене докорінно змінити увесь свій світогляд та, чесно кажучи, відчувати великий сором за своє незнання. Проте, вивчення нашої історії та спадку неймовірно надихнуло мене та багато що розставило на свої місця в моєму житті. «Не відчули» мабуть через те, що більше 300 років в нас, українців,  це «відчуття» планомірно вбивали імперські людожери. Плюс, так звана «м’яка анексія» росіянців, будемо відверті, також далася взнаки.

Чи може спорт бути «внє палітикє»?

-Як вже писав, для мене спорт — це і є обличчя і показник «сили» твоєї країни на міжнародній арені.

Багато спортсменів пішло воювати, той самий Станіслав Овдєєнко, у тебе такого бажання не було?

-У здорової людини не повинно бути бажання воювати. Захищати свій дім — безперечно так! Це дуже страшно. І мені, зізнаюсь, також. Величезна шана та повага нашим захисникам та захисницям, що полишили свої сім’ї та зі зброєю в руках боронять нашу країну на передовій. Думаю, у кожного свідомого українця це питання постійно спливає в голові і не дає покою. І у кожного лишиться своя відповідь, з якою йому і жити все життя.

Чи бачиш ти себе в політиці у майбутньому?

-Слово «політика» настільки спаплюжено в наш час, що визиває лише гримасу огиди. Ні, зараз не хочу. Навіть у складі гідної команди однодумців. Політичні ігри, копирсання в «брудній білизні» та інтриги- то не моє. Я занадто відвертий та «прямий»

Що перше зробиш після перемоги?

Нап’юся з усією країною, з’їжджу на тиждень до моря та й почну з усіма відбудову нашої «України здорової людини»

 

Спілкувалась Юлія Новицька

Фото із сторінки Дмитра у Facebook.