Бронзова призерка Олімпійських ігор в естафеті 4х100 м, Заслужений майстер спорту України з легкої атлетики Олеся Повх, повернулася на спортивну арену після дискваліфікації, яка тривала три роки. Відновлення професійної діяльності легкоатлетка відзначила масштабно – започаткувавши у Запоріжжі безкоштовний біговий клуб для всіх охочих. Перше заняття відбулося минулих вихідних у Вознесенівському парку Запоріжжя, на наступне олімпійська призерка запрошує городян вже завтра – 18 липня о 8.00, на центральноий пляж Запоріжжя.
Про те, навіщо потрібні громадські тренування, які подальші спортивні плани у титулованої легкоатлетки, та чи є бажання знов пробігти естафету – Олеся розповіла сайту «ЗА!спорт».
-Олесю, навіщо Вам потрібні такі масові тренування, яку мету ставите?
-Хочу заохотити громадськість, людей які мають бажання бігати. Адже я спостерігаю, що багато хто бігає для себе, хочеться об’єднати їх в одну велику спільноту. У мене ця ідея весь час була в голові, я хотіла такий проект зробити. А нещодавно побачила як Настя (Анастасія Чорна — тренер, триатлоністка, прим.авт) на своїй сторінці у фейсбук запрошує людей на відкрите тренування. Я і кажу: давай разом проводити, так буде набагато легше, особливо якщо багато людей прийде і це новачки, які не знають як бігати. Таким чином ми з Анастасією об’єдналися, і як спортсменки з досвідом, хочемо розповісти як правильно бігати без травм, щоб не було так важко. Ми прагнемо показати, що біг це не складно, щоб люди отримували задоволення від фізичного навантаження, щоб це не було подоланням самого себе, а було в задоволення! А в подальшому наша ідея, можливо, переросте у біговий клуб, або школу бігу.
-Як пройшло перше тренування? Багато бажаючих бігати?
— Так, коли ми провели перше відкрите тренування вирішили, що варто продовжувати. Було багато бажаючих, чимало хороших відгуків. Я мріяла, що прийде сто людей, прийшло 35. Але це перший такий досвід для нас. Спочатку було деяке напруження, а потім вийшло по-справжньому родинне тренування, не було відчуття важкої праці, а навпаки дружнього спілкування. Хочеться щоб якомога більше людей це відчули. Тож безкоштовні тренування для всіх охочих будемо продовжувати. А якщо виявить бажання захоче продовжувати займатися більш професійно – ми завжди готові надати допомогу в форматі особистого тренера. На наступні тренування запрошуємо абсолютно всіх, у нас нема обмежень – будь який вік та рівень фізичної підготовки. Цього разу навіть моя похресниця була на тренуванні, їй 2,5 роки, думаю, якщо хтось і у 70 років прийде — знайдемо навантаження і для них.
— У Вас нещодавно завершився термін дискваліфікації, чи плануєте повертатися в професійну легку атлетику в якості спортсмена або тренера?
— Є задум повернутися, як спортсмен. Але це все не так просто поновити – багато документації. На рівні національному я можу виступати, а для того щоб могла і на міжнародних стартах, треба зробити багато паперової роботи. Щоправда, після такої великої перерви мені зарано думати про міжнародні змагання. Треба підійти до цього свідомо, не хотілося б з «бухти-барахти» повертатися після такої змагальної перерви. Фізичну форму легше підтримувати, ніж психологічну. А пропуск змагань складно дається. Треба підготуватися морально.
— Є бажання ще змагатися?
-Так вийшло, що я пішла з великого спорту не попрощавшись, хочеться ще трохи побігати. Зараз настільки це все примарно… але хочу повернутися! Можливо взимку 60 м пробіжу, а там подивимось – плани постійно змінюються.
— Як давно бігали свої коронні дистанції, які результати зараз демонструєте?
— Ні, нещодавно бігала. І як би це дивно не пролунало – результати у мене дійсно хороші. Рівень фізичний підтримувати під час дискваліфікації реально, навіть три роки. Найскладніше, для мене особисто, та й для всіх спринтерів мабуть, психологічний бік. Адже ми стартуємо в один ряд, і головне психологіно виграти перші секунди. Якби я бігла одна, думаю виступила б гідно. А як спрацює психологія поруч з суперниками – складно прогнозувати. Щоправда у мене характер такий – на що готова була, те завжди й бігла, не бувало перегорання. Але і перерви такої великої ніколи не було. Тож не знаю як поведе себе мій організм, та й вік вже інший.
— В мережі з’являлася така інформація, що Ви можете стати тренером своєї колеги по олімпійській команді Єлизавети Бризгіної, чи справді будете співпрацювати?
— Так, ми думали що я зможу допомагати їй у тренувальному процесі. Але потім Ліза вирішила змінити дистанцію, і зосередитися на 400 м. А я дотримуюся думки, що кожна людина має займатися своєю справою. От я добре розуміюся на дистанціях 100-200 м, бачу помилки, можу допомогти. А 400 м, хоч це і спринт, але це інша дисципліна. Я вважаю, кожна людина має займатися тією дистанцією, на якій спеціалізується! Тим паче у Лізи зараз відповідальний період – підготовка до Олімпійських Ігор, і якщо вона вирішила змінити дистанцію, не хочеться втручатися, я не впевнена у своїх знаннях.
— А стосовно того, щоб тренувати молодь, замислювалися?
— Можна сказати, що я це вже роблю. Зараз працюю тренером із загальної фізичної підготовки, приходять діти, я дивлюся і бачу — це легкоатлет! Нерідко по фактурі, по техніці виконання вправи розумію, що це майже готовий легкоатлет. Я залучаю їх до бігу, і вони загораються! Хоч і тренуємось в залі ШВСМ, а не на бігових доріжках, якісь результати є. Тож можливо найближчим часом побачите на змаганнях і моїх вихованців.
— Чула, ваша подруга і колега по олімпійській команді Марія Рємєнь зараз теж стала тренером. Чи Ви спілкуєтесь, як у неї справи?
— Маша в США живе, ми з нею підтримуємо зв’язок, вона там теж персональним тренером в тренажерному залі працює. І, до речі, також підтримує форму, тренується — не виключає варіант, що може поновити виступи. Знаю, що спеціальні бігові тренування також виконує.
— От цікаво, у спілкуванні з Марією чи згадуєте естафету, хотілося б знову разом пробігти?
— Лише якщо у тому ж складі! Ми настільки відчували одна одну, розуміли з пів-погляду де треба відступити, стоп поставити. У тому складі я б навіть зараз побігла. А якщо просто сама по собі естафета, зараз про неї не мрію. Тоді у нас був кураж, ми всі такі були вибухові, одна одну заводили, а зараз я не бачу з ким хотілося б пробігти естафету.
Олена Назаренко, «ЗА!спорт»
