Нещодавно молодіжна збірна України виграла чемпіонат світу з футболу, який проходив у Польщі. В складі переможців був і вихованець запорізького футболу Олександр Сафронов.
На днях у нього відбулась фан-зустріч з юними футболістами ДЮСШ «Металург», де представники міської влади вручили Олександру та його першому тренеру Ігорю Конотопову медалі «За особистий внесок у розвиток міста Запоріжжя»
Він із звичайної, навіть, не спортивний сім’ї — тато поліцейський, мама працює диспетчером. У футбол малюк Сашко сам захотів грати і вже в 5 років батьки відвели його в філію футбольної школи «Металург», що знаходиться в Хортицькому районі міста. Згодом, в 2007 році, хлопця перевели в основну групу ДЮСШ під керівництвом першого тренера Ігоря Олександровича Конотопова.
— Чи важко було спочатку? – запитую у Олександра.
— Ну звичайно, адже у кожної дитини трапляються травми або депресія, коли щось не виходить на тренуваннях. Мені хотілося вже все це кинути, але завдяки батькам я пережив свій депресивний період і залишився в школі, — згадує футболіст.
А коли він підріс, то у турнірах ДЮФЛ України відіграв за футбольну школу «Металург» 69 матчів, де забив 6 голів. Та восени 2015 року ФК «Металург», як відомо, розвалився — не найкращі часи настали і для футбольної школи. У 2016 році Олександр перейшов до «Дніпра», в складі якого провів ще дві гри в ДЮФЛ, а пізніше виступав в молодіжній (22 матчі) та юнацькій (12 матчів) першостях, так і не з’явившись на полі в основній команді. У 2017 році, разом з цілим рядом гравців і тренерським штабом «Дніпра» перебрався в новостворений клуб «Дніпро-1», який почав виступи із Другої ліги чемпіонату України і в дебютному сезоні одразу став переможцем своєї групи.
— Як вам це так швидко вдалося?
— Усі чомусь думають, що Другу лігу виграти легко, а насправді там грають дорослі футболісти і в 18 років мені було важко змагатися з ними. Однак у нас згуртована команда, де були молоді і дорослі футболісти, тому і вдалося це зробити.
— Можливо, у вас тоді команди-суперниці були дещо слабші, ніж тепер, скажімо, у запорізького «Металурга»?
— Я б так не сказав. На мій погляд всюди суперники приблизно одного рівня, — говорить Олександр.
Були в його спортивній кар’єрі і моменти, коли молодого гравця на півроку віддали в оренду до кропивницької «Зірки». Після закінчення терміну він повернувся в «Дніпро-1», який вже став чемпіоном серед команд Першої ліги і завоював право виступати в вищому дивізіоні країни.
За цей час Олександр Сафронов виступав за юнацькі збірні України різних вікових груп. Так, влітку 2018 року в складі збірної U-19, очолюваної Олександром Петраковим, він відправився на юнацький чемпіонат Європи у Фінляндію, на якому команда дійшла до півфіналу, а Сафронов відіграв 2 матчі. А тепер, у червні 2019 року, 20-річний захистник молодіжної збірної України став переможцем чемпіонату світу. Наш земляк на мундіалі провів 4 гри, включаючи фінальний поєдинок проти Південної Кореї.
— У Фінляндії ви дійшли до півфіналу, а в Польщі стали чемпіонами, де було легше?
— Легше не було ні там, ні в Польщі — скрізь гравці демонстрували хороший рівень футболу, просто вся справа була в нашому психологічному настрої на боротьбу. Зараз ми в команді були одним цілим, ось і досягли результату.
— На чемпіонаті світу ви виграли всі матчі і тільки не змогли пройти нігерійців, це був найскладніший для вас суперник?
— Там слабких суперників взагалі не було, ну а нігерійці в силу своїх природних антропологічних даних, вийшли проти нас грати не як хлопчики, а вже розвинені, дорослі чоловіки. Звичайно, вони були фізично сильніше і вели себе на полі зовсім, як дорослі спортсмени. Тому психологічно нам довелося важко і добре, що ми остаточно не піддалися цьому впливу. Проте, нам трохи не щастило в реалізації гольових моментів. А ось у фіналі нам протистояла Південна Корея — теж хороша, швидкісна, технічна команда, де один з гравців навіть отримав «Золотий м’яч», але ми змогли їх переграти.
— Коли відчули, що вже не віддасте медалі?
— На 90 хвилині, коли Георгій Цітаішвілі забив третій гол, тоді і прийшла повна впевненість в результаті матчу.
— Як вас приймали там поляки і підтримували наші?
— Скажу, що підтримка була величезна. Велике спасибі всій Україні за це. Ми бачили на трибунах багато наших співвітчизників з першого до останнього матчу, тому відчували себе, як вдома. Ми об’їхали в Польщі багато міст, гарна країна, але вдома краще.
— Ваш колега по захисту з «Дніпра-1» Сергій Логінов в інтерв’ю одному зі спортсайтів порекомендував вам скоріше переступити через чемпіонство і прагнути до нових вершин. Це вже сталося?
— (сміється) Так, чемпіонат виграли і треба його вже забувати тому, що якщо весь час думати, що ти чемпіон світу, гарних результатів в спорті не доб’єшся.
— Вони обіцяли надати вам теплий прийом. У чому це виявилося?
— У нас команда дружна, всі люблять жартувати, можна сказати колектив взагалі гумористичний, так що без жартів і цього разу не обійшлося. Звичайно ж, хлопці обняли мене і привітали з перемогою на чемпіонаті.
— А Едуарда Сарапія, як у вас прийняли?
— Добре, познайомили його з колективом, але наскільки я знаю, він ще не встиг підписати необхідні документи. Однак, повторюся, колектив у нас дружний і якщо йому що треба, то допоможемо. А як з земляком, у мене з ним нормальні, дружні стосунки.
— Ви вже четвертий рік в Дніпрі, як облаштувалися, знімаєте квартиру?
— Ні. Я живу на спортивній базі клубу.
— На автомобіль ще не заробили?
— На жаль, поки що користуюся маршруткою або друзі можуть підкинути. Звичайно ж, хотілося б мати своє авто.
— А яка мета в житті?
— Стати хорошим футболістом і грати в хорошій країні.
— Наприклад?
— Команд звичайно багато, де є свої кумири, а я більше схиляюся до Рамосу (Серхіо Рамос Гарсія — іспанський футболіст, захисник і капітан клубу «Реал Мадрид» і збірної Іспанії — авт.), який є лідером команди і може допомогти, як в захисті, так і в атаці.
— А як на особистому фронті, дівчина є?
— Так, можна сказати, що живе вона в Запоріжжі, але одружуватися мені поки що зарано, — резюмував чемпіон.
На церемонії вручення медалі Олександр подякував уболівальникам всієї Україні і батькам, що підтримували їх. Як і першому тренеру Ігорю Конотопову за те, що заклав в нього навички футболіста, без яких нічого б цього не сталося. Перемогу на чемпіонаті світу він вважає найвищою спортивною планкою не тільки для футболіста, але і будь-якого спортсмена. А дітлахам з ДЮСШ «Металург» новоспечений чемпіон порадив проявляти наполегливість у тренуваннях, навіть якщо щось не виходить: «Ніколи не здавайтеся, якщо ви дуже чогось хочете, воно обов’язково до вас прийде. Головне вірити і продовжувати тренуватися, а шанс відзначитися у вас буде завжди».
Ігор Конотопов теж був вельми щасливий, що його вихованець став чемпіоном світу:
— Це велика мета для будь-якої людини. А стати чемпіоном світу в командному виді спорту – дорогого коштує.
