У це міжсезоння БК «Запоріжжя» підписав 20-річного форварда молодіжної збірної України, який минулого літа виблискував на чемпіонаті Європи U20, де став найкращим гравцем турніру за блок-шотами і другим – за підбираннями.
Свою появу в команді Андрій Грицак почав виправдовувати вже у передсезонних баталіях. 16 підбирань у матчі з «Хіміком», яскраві блок-шоти і впевненість у захисті додають оптимізму тренерському штабу «Запоріжжя» напередодні старту сезону в Суперлізі. Прес-служба клубу розпочинає знайомити вболівальників з новачками запорізької команди і перший з них – наймолодший за віком, але вже спроможний по-справжньому впливати на перебіг подій на майданчику – Андрій Грицак.
– Андрію, розкажи, де ти народився, в якій сім’ї, коли почав займатися баскетболом?
– Родом я з Івано-Франківщини, але у вісім років переїхав жити до Іспанії. Там працювала моя мама. Баскетболом почав займатися в 11-річному віці. Спершу це був любительський рівень, потім, коли виповнилося 15, опинився у професійному клубі «Естудіантес». Виступав переважно у дублі, на мене звернули увагу тут в Україні, і почали залучати до лав національної збірної різних вікових категорій.
– В Івано-Франківську ти почуваєш себе як вдома, чи все-таки Мадрид та Іспанія стали повноцінною другою домівкою?
– Все-таки більше Мадрид. Там мій дім, друзі, родина. Час, який провів в Україні, його я майже не пам’ятаю. Також важливе значення має мова. Так сталося, що іспанську я знаю краще, ніж українську чи російську.
– Коли жив в Іспанії, стежив за українським чемпіонатом, клубами Суперліги?
– Хіба що коли приїжджав грати за національні збірні. Хлопці з команди говорили між собою про клуби, гравців, результати. Пам’ятаю ще як два роки тому в Іспанії наш тренер Хосе Марія Беррокаль говорив, що в Україні раніше був дуже сильний чемпіонат. Свого часу він працював у київському «Будівельнику». Знаю, що «Дніпро” і «Київ-Баскет» торік виступали у єврокубках. Стосовно інших клубів у мене не було ніякої інформації.
– Хто вплинув на твій вибір – професійно займатися спортом?
– Моя мама та вітчим хотіли, щоб я з дитинства займався спортом. Я ходив на плавання, потім грав у футбол. Паралельно мій брат теж шукав себе у спорті. Потім я спробував пограти у баскетбол, почало виходити. Згодом тренери пояснили, що з моїм зростом у мене може вийти, якщо буду багато працювати. Я змалечку мав такий характер, що зажди хотілося перемагати. Потім на мене звернули увагу представники «Естудіантеса» і я потрапив у клуб.
– Розкажи про особливості іспанської школи баскетболу.
– Перші згадки про баскетбол в Іспанії – це коли ти береш м’яч і йдеш у прохід. А от коли потрапив до «Естудіантеса» в 15 років, там уже стало зрозуміло, що в першу чергу треба захищатися. Багато уваги приділяється грі один в один. Там кожен повинен відпрацьовувати до кінця, за кожним гравцем, який перебуває у структурі клубу, пильно стежать. Якщо ти не будеш старанним на кожному тренуванні – у тебе немає шансів. Ще один важливий момент – це психологія та ментальність. Усі гравці рівні між собою. Тебе не будуть сприймати, якщо ставишся до когось зверхньо чи ведеш себе як «зірка». Цього дуже не люблять. Приходиш до старших – завжди вітаєшся. Така баскетбольна і життєва школа дали мені те, що я маю зараз.
– Тебе відзначають як індивідуально сильного гравця в захисті, але в той же час є проблеми з кидком. З чим це пов’язано? Багато тренерів звертали на це увагу та намагалися вплинути?
– Кожен тренер бачив, тому завжди працювали над кидком. Це проблема не тренерів, а моя. Можливо, причина криється ще й в тому, що близько сприймаю окремий невлучний кидок, потім зациклююсь і гра погіршується. Додається хвилювання, перестаю влучати зовсім. У минулому році та й зараз я активно працюю над цим, намагаюся не думати про невдачу, відпускати ситуацію одразу. Сподіваюся, вдасться покращити свій кидок.
– У тебе дивовижне вміння робити блок-шоти. Як ти поясниш свій феномен по «блокам»: талант, щоденна робота чи баскетбольна інтуїція?
– Можливо, це відбувається на рівні якоїсь інтуїції. Ви запитували про особливості іспанської школи баскетболу – нам завжди говорили, втратив м’яч – повертайся у захист, незважаючи на те, де ти перебуваєш – під кільцем чи в центрі майданчику. Ця реакція відпрацьована до автоматизму. Гравець іншої команди може й не чекає, що буде перешкода, але я завжди піду до останнього. На підбираннях так само. Окрім технічних навичок, має бути певна інтуїція. Я слідкую за гравцями суперника, дещо можу передбачити, як він буде діяти в тій чи іншій ситуації.
– Ставиш собі за мету стати кращим гравцем у Суперлізі за блок-шотами?
– Ні, зараз мої думки виключно про гру команди. Треба, щоб ми виглядали одним колективом на майданчику, здобували перемоги. Моя особиста статистика не хвилює, головне – результат команди.
– Ти повернувся в Україну, щоб на тебе більше уваги звернули представники збірної чи все-таки «Естудіантес» уже не розраховував на твою допомогу?
– Кожен баскетболіст важко переживав паузу, пов’язану з коронавірусом. Мені надійшла пропозиція з України, я зважив усі «за» і «проти», вирішив спробувати. Тренера я знав, він мене теж. Це відіграє важливу роль. З приводу збірної України. Я, як і більшість гравців з амбіціями, хочу грати за національну команду, але це не було головним фактором, заради якого я переїхав сюди.
– Ти дебютував у вищому дивізіоні Іспанії матчем проти «Барселони». Пам’ятаєш свої емоції, коли вийшов на майданчик і встиг набрати три очки та підбирання на чужому щиті?
– Якщо чесно, дуже добре пам’ятаю ту гру і емоції. Наш тренер, про якого я говорив – Хосе Марія Беррокаль випустив мене незадовго до фінальної сирени. Ми розуміли, що програємо, але емоції все одно переповнювали. Коли вийшов на майданчик, сконцентрувався на своїх функціях – відзахищатися, піти на підбір. Я вам уже говорив про повагу серед гравців в Іспанії, так от більш досвідчені баскетболісти мабуть розуміли, що мені важливо набрати очки, тому й віддали передачу на мене. Свій дальній кидок я реалізував.
– Контраст великий Мадрид – Запоріжжя у плані міста та менталітету мешканців?
– Якщо чесно, є різниця. У Мадриді багато людей перебувають в одному місці великими скупченнями на площах, у парках. Тут якось спокійніше. Стосовно менталітету – рано робити висновки. Здебільшого я сиджу вдома, тренуюсь, дивлюсь матчі. Буває, що разом з хлопцями із команди вечеряємо разом, але поки що я не відчув якоїсь різниці. Стосовно моїх партнерів по команді – всі вони достатньо доброзичливі, тому мені тут комфортно.
– З кимось із хлопців встиг потоваришувати?
– Більше спілкуюся з молодими гравцями. Івана Міхєєва та Якова Тітова знав раніше по виступам у збірній, зараз багато спілкуюся з Романом Морозовим. Підтримую Аурімаса Маяускаса, який зараз не може грати через травму. Йому дійсно важко.
– Розкажи про свій характер. Здається, ти дуже спокійний та вихований хлопець.
– Виховання залежить від батьків, мене з дитинства привчили до порядку, щоб тримав ситуацію під контролем. Я з повагою ставлюся до інших. Ці ж принципи прищеплював тренер «Естудіантеса» Хав’єр Замора. Ззовні виглядаю спокійним, але на майданчику під час гри всередині все кипить. Я почуваю себе вільно і розкуто в колективі, з яким мені комфортно. От зараз у «Запоріжжі» саме така атмосфера.
– Ти додавав світлину в соцмережі з вечірньої прогулянки Запоріжжям. Подобається місто і ті краєвиди, які бачив?
– Так, це я вийшов увечері прогулятись набережною міста. Хлопці говорили, що там гарно. Мені дійсно сподобалося. Також у планах є відвідати Хортицю. До речі, у мене квартира на 10-му поверсі, вид з балкону на місто теж дуже гарний. Тому краєвиди вже встиг оцінити.
– Наскільки ти самостійний хлопець? Умієш готувати, прибирати…
– Я намагаюся дотримуватися дієти, яка була в мене ще в Іспанії. Це трохи важко, в Україні немає всіх продуктів, що були там. Готувати я вмію. Минулого року теж жив сам без батьків, тому готувати, прибирати доводилося самому. Чесно кажучи, іноді ліньки займатися хатніми справами, але треба.
– А які страви ти готуєш і полюбляєш найбільше?
– Мені подобається куряче філе, рис та паста. Знаю, що в Україні дуже популярний борщ. Коли жив ще з мамою в Іспанії, вона часто його готувала, але мені це блюдо чомусь не зайшло. Я звик до іспанської кухні. Коли приїхав сюди, перший місяць харчувався лише рисом і курятиною, зрідка щось змінював. Тепер вже трохи звик до супу і борщу. Спочатку ходив харчуватися до їдальні, зараз можу готувати вдома.
– Чи є у тебе хобі?
– Люблю грати на Playstation, чекаю, коли мама доставить мені приставку з Іспанії. Зараз лише баскетбол, у вільний час можу подивитися американські серіали.
– Книги яких авторів тобі подобається читати?
– Нещодавно прочитав книгу про Кобі Брайанта. Попросив маму, щоб вислала мені ще одну книгу про баскетбол. Справа у тому, що я читаю іспанською, тут знайти таку літературу дуже важко. Не так давно прочитав першу частину «Гаррі Поттера». Теж іспанською мовою.
– Чи знаєш ти історію України?
– Коли ми жили в Іспанії, мама вмовляла йти саме в українську школу. Я відвідував заняття по суботам, але було це так давно, що я нічого вже й не пам’ятаю. Якщо ви запитаєте щось про історію, навряд чи зможу відповісти. З появою у житті баскетболу, цікавлюся лише спортом.
– А гімн України знаєш?
– Гімн знаю. Якщо включите музичний супровід, то згадаю не тільки перші рядки. Слухати гімн перед матчем – це доволі хвилюючий момент. У цей час прокручуєш в голові багато думок. У книзі про Кобі Брайанта говорилося про це. Якщо звучить гімн твоєї країни, думай, що це для тебе, отримуй задоволення від цієї емоції, а потім передай її на майданчику.
– Скількома мовами ти володієш?
– Іспанську знаю краще за інші. Друзі іноді виправляють мене, є певні нюанси у вимові, але так само мої друзі просто хочуть зайвий раз посміятися і підколоти. В Україні мало хто знає іспанську, тут доводиться більше говорити англійською, українською та російською. Українську намагався вчити, бо мама мене просила. Російську вивчив, коли їздив зі збірними України на міжнародні турніри. Читати російський або український текст я можу, а от писати дуже важко.
– Якщо ти добре володієш англійською, то вільно спілкуєшся з іншими новачками БК «Запоріжжя», які приїхали з-за кордону. Як вас взагалі прийняли нові одноклубники?
– Тут зібрався хороший колектив, всі намагаються триматися разом. Найважче зараз Аурімасу, який приїхав в іншу країну, але не тренується. Ми намагаємося його підтримати, бути поруч. Це сумно, коли всі інші тренуються, а тобі доводиться сидіти на лавці. Американці теж дружелюбні хлопці, атмосфера в команді хороша, це важливо.
– Порівняй тренувальний процес в іспанських клубах, де ти виступав і тут в «Запоріжжі».
– Багато схожого. Усі тренери просять одного – інтенсивний, агресивний захист. В Іспанії ми частіше ходили до тренажерної зали. Зараз теж ходимо, у нас невеликий ростер, кожен сам розуміє, що треба працювати додатково.
– У подальшому ти плануєш продовжити будувати кар’єру в Україні чи повернутися в Європу?
– Важко сказати, треба дивитися, як мине сезон. Зараз стоїть завдання допомагати команді. Майбутнє в принципі важко передбачити. Клуби з Європи більше звертають уваги на гравців, які виступають у єврокубках, тому нічого загадувати на сьогоднішній день я не можу. Хочеться гарно виступити у Суперлізі із «Запоріжжям».
– Ти уже встиг зіграти чимало товариських матчів проти різних клубів Суперліги. Як тобі рівень вітчизняних команд?
– Якщо провести паралель з іспанським чемпіонатом, цей рівень межує між першим і другим дивізіоном. В Україні є кілька клубів, які могли б виступати у Liga Endesa. Вже розумію, що на нас чекає важкий сезон. Сподіваюсь, прихильникам команди він сподобається.
– Як ти вважаєш, БК «Запоріжжя» спроможний боротися за високі місця у Суперлізі?
– Я завжди хочу претендувати на перше місце. З таким настроєм треба виходити на кожну гру. Де б не грав, завжди хочеться перемагати. Закликаю місцевих вболівальників підтримати нас і ми спробуємо подарувати яскравий сезон.
ДОСЬЄ. Андрій Грицак (№7)
Народився 12 червня 2000 року.
Грав за іспанські команди «Естудіантес» та «Уеска». Долучався до лав молодіжних збірних України.
Форвард.
У БК «ЗАПОРІЖЖЯ» дебютує.
Зріст — 200 см.
Вага — 91 кг
Прес-служба БК «ЗАПОРІЖЖЯ»
