У Токіо відлунали Олімпійські ігри. У складі збірної України з легкої атлетики, участь в них взяли троє представників ФЛАЗО – Катерина Климюк, Микита Барабанов та Анастасія Бризгіна. Катерина у складі жіночої естафети 4х400 м посіла дев’яте місце, а разом з Микитою у складі естафети мікс 4х400 м стала 13-ю. Анастасія їхала на змагання у статусі запасної, і на токійський стадіон так і не вийшла.
Крім того у складі української делегації був ще один представник Федерації легкої атлетики Запорізької області – заслужений тренер України Костянтин Рурак входив до тренерського штабу національної збірної України. Для досвідченого фахівця ця Олімпіада була п’ятою в кар’єрі. Тож ми попросили Костянтина Михайловича поділитися враженнями від токійських Ігор, та проаналізувати виступ на них запоріжців.
-Костянтине Михайловичу, які перші емоції від Олімпіади в Токіо?
-Чудово що Олімпійські ігри нарешті відбулися — це грандіозна подія і кожен спортсмен мріє сюди потрапити. Бути учасником Олімпійських ігор це вже дуже престижно. Та нажаль з кожним разом на Олімпіаду все складніше потрапляти – ростуть нормативи, скорочують кількість учасників на дистанціях.
-Оцініть виступ Ваших підопічних, Катерини Климюк та Микити Барабанова в Токіо.
-Катя виступала у двох естафетах 4х400 жіночій та мікс. У міксі вони з Микитою посіли 13 місце, хоча після забігів йшли на 11 позиції. Команда США була спочатку дискваліфікована з явним порушенням (дівчина на 2 етапі стояла поза коридором) але потім мабуть попрацювали юристи, і ввечері вони вже були учасниками фіналу – чому так відбувається незрозуміло. Наша команда у міксі пробігла майже за своїм національним рекордом, трохи не вистачило — підвела стиковка на 3-4 етапі.
Жіноча естафета показала час 3.24,50 – це доволі високий результат. Вже років десять у нас не збиралася така сильна естафетна команда 4х400 м, і не бігла з таким високим результатом. Але нажаль це було лише 9 місце. Важкий був рік, складна підготовка. Катя перехворіла на COVID після чемпіонату Європи. Ми довго відновлювалися. І нам тижні три не вистачило, аби виконати олімпійський норматив на особистий вид 51.35. Але вона стала другою на чемпіонаті України, і посіла своє місце в обох естафетах.
Микита мав дуже невеличкий шанс потрапляння в естафету мікс, але він з цією задачею впорався — посів 2 місце на чемпіонаті України і виборов право представляти країну на Олімпіаді.
-На цих Олімпійських Іграх українські легкоатлети виступили гірше, ніж на попередніх, в чому бачите причину?
-Нажаль ці Олімпійські ігри показали, що багато країн не те що набагато вперед пішли від нас, а навіть відбігли. Дуже високі результати в індивідуальних видах і естафетах. Це ще раз доводить, що треба в нашій системі щось змінювати, дійсно у нас дуже складна підготовка. В Запоріжжі взагалі нема бази для тренувань спортсменів високого рівня. Все одно між навчально-тренувальними зборами ми повертаємося до Запоріжжя – тренуємося на «Локомотиві» чи «Мотор-Січі», там жахливі доріжки!
Для мене це вже п’ята олімпіада – дві Олімпіади брав як спортсмен, і три — як тренер. І після кожної постає питання: «Що робити далі?». Цього разу воно стоїть особливо гостро. Тому що насправді знаходячись у Запоріжжі не маємо інфраструктури взагалі. З року в рік нам обіцяють збудувати стадіон, вже практично в усіх великих містах України є збудовані або реконструйовані стадіони – у Запоріжжі й досі нуль.
Що стосовно зимової бази, так у нас є прекрасний манеж «SportLife», який надає нам свої послуги, там все за сучасними стандартами. Але це комерційна структура. От в липні у нас закінчилися абонементи, і треба знов шукати кошти, щоб їх придбати аби з вересня почати тренування. І це стосується не лише спортсменів вищих досягнень – нема де тренуватися вихованцям шкіл, молодим атлетам. Вони теж не знають, чи буде у них доступ в манеж.
Хочеться звернутися до керівництва області – треба зібратися з провідними спортсменами та тренерами, їх в нас не так вже і багато, і вирішувати питання.
У нас є ряд молодих спортсменів – Микита Барабанов, Катя Климюк, Вікторія Ратнікова, Максим Ваняікін, Андрій Васильєв, які готуватимуться на наступні Олімпійські Ігри в Париж. До наступної Олімпіади лише три роки. Попереду у цих спортсменів чемпіонати Європи і світу, літні, зимові — де готуватися до змагань такого рівня?
Тож хотілося б почути від керівництва області – чи буде щось для легкої атлетики зроблено? Тому що підготовку до Олімпіади треба починати вже цієї осені, до Ігор не готуються за півроку. Хай нам скажуть відверто – нема можливості побудувати стадіон, нема можливості забезпечувати абонементами на «SportLife». Тоді варто шукати інші області, які зможуть забезпечити спортсменам належні умови підготовки.
Не хочеться повторювати таку підготовку яка була на ці Олімпійські Ігри. Є в Запоріжжі люди ініціативні, які нам допомагають як можуть, але вони не можуть стрибнути вище голови. Нам потрібен стадіон і потрібен доступ до манежу. А ще, для того щоб був результат — потрібно вкладати у кошти у підготовку спортсменів. На прикладі нашого земляка, Михайла Кохана, ми це прекрасно бачимо. Дніпропетровська область вкладає в його підготовку — і на своїх перших Олімпійських Іграх він став четвертим.
Зараз ми не можемо запрошувати спортсменів до Запоріжжя, хоча багато хто проситься, тому що запрошувати нема куди – нема умов. Треба зібратися, і це обговорювати. І тоді на наступні ігри у нас буде не три легкоатлети від Запоріжжя, а набагато більше. Є спортсмени які можуть себе проявити.
Олена Назаренко, спеціально для Федерації легкої атлетики Запорізької області
