Інтерв’ю із першим тренером Тараса Степаненка ми зробили ще у далекому 2010-му році, як раз після переходу Тараса до донецького «Шахтаря».
Після вчорашньої перемоги збірної України ( у складі якої четверо вихованців запорізького футболу) у 1/8 Євро 2020 над збірною Швеції 2-1, ми вирішили поділитися із вами думками Олега Вєтрова про талант та людські якості Тараса.
Справка, Олег Вєтров – відомий у минулому футболіст запорізького «Торпедо» і на момент інтерв’ю, 11 років тому, тренер у загальноосвітній школі №38.
В одному із інтерв’ю Тарас казав, що ще у 15 років він їздив на збори із Донецьким «Шахтарем», пам’ятаєте ви цей етап в його життя?
— Так це правда, Тарас двічі їздив на збори у «Шахтар» і все йшло до того що він підпише контракт із клубом. Однак про це дізнались у «Металурзгі» і в шістнадцятирічному віці йому запропонували непоганий контракт в запорізькому клубі. Звісно йому як молодому та амбітному футболісту дуже хотілось поїхати виступати за більш іменитий клуб, але я йому тоді сказав, що починати необхідно із командою із рідного міста, а пропозиції ще будуть якщо гарно себе проявиш у «Металургзі». Як виявилось мої слова були пророчі.
Олег Миколайович, розкажіть як вам вдалось розгледити талант Тараса?
– Ми познайомились із ним у 2000 році. Йому тоді було 11 років. Він вже тоді виділявся серед своїх однолітників. Спочатку у нас були деякі непорозуміння, проте це відбувалось не по його винні. Справа в тому, що його батьки не хотіли щоб він грав у футбол. Так вийшло, що у дитячі роки він був дуже талановитий, гарно вчився та відповідально ставився до тренувань. І до речі закінчив школу із золотою медаллю. Тому його батьки і вважали що тренування повинно бути один, максимум два рази на тиждень, а весь інший час треба йому витрачати на навчання. Проте, ми сіли разом із ними, поговорили і знайшли компроміс.
Після цього за шість років Тарас не пропустив жодного тренування. Я навіть зараз своїм вихованцям завжди ставляв його у приклад. Жартуючи кажу, що навіть якщо б я поставив тренування на другу годину ночі, то Тарас все одно б прийшов. Він дуже відповідальний хлопець.
Чи підтримуєте ви відношення із Тарасом?
– Так ми дуже добре із ним спілкуємось, практично після кожної гри зідзвонюємось. Можу сміливо сказати що ми з ми як батько із сином. Тарас часто радиться зі мною. Він живе не далеко від нашої школи, тому дуже часто приходить в гості! Вітає мене із усіма святами.
Чи буває таке, що Тарас може прийти в свою школу та провести тренування там із майбутніми футболістами?
-Так таке було! Пам’ятаю коли у них в клубі була зимова відпустка, то Тарас приходив на тренування сюди. І так 10 днів він тренувався для того щоб підтримувати себе у добрій фізичній формі. Під час таких тренувань діти на нього завжди дивились із захопленням, для них він гарний приклад і стимул для інтенсивної роботи над особою. А ще мені дуже приємно, що майже кожен маленький футболіст в нашій школі на питання «На кого із футболістів ви хотіли бути схожі»? Відповідають – «На Тараса Степаненко».
Юлія Новицька
