Запорізька легкоатлетка пригадала, як здобула олімпійську медаль в Афінах-2004
28 серпня, рівно 15 років тому, стрибунка у висоту Віта Стьопіна принесла Україні бронзу літніх Олімпійських Ігор, що тривали в Афінах. З нагоди ювілею «Главком» зв’язався з олімпійською призеркою, та попросив пригадати той знаменний день.
— Віта, часто згадуєте свій виступ на Олімпійських Іграх в Афінах?
— Не часто. Здебільшого, коли якісь змагання проходять, починаю порівнювати рівень, який у нас був, і рівень тих, хто зараз виступає
-Добре пам’ятайте день, коли здобули олімпійську медаль?
— Звісно! Це такі емоції, які складно забути. Не віриться, що 15 років минуло. Час швидко біжить, здається, що це було нещодавно.
— Розкажіть, як проходили змагання?
— Дуже довга кваліфікація була — години три стрибали, дуже сильно втомилася. Потім у нас ще день відпочинку був перед фіналом, але всеодно на фінал виходити було важкувато. Все туго так йшло, поки розстрибувалася. А потім, мабуть, адреналінчик пішов, змагальний кураж. Тому далі все було не так важко фізично, як психологічно. А ось саме на початку змагань пам’ятаю, що було дуже важко розгойдуватися.
На мене взагалі ніхто не розраховував
— Хто був Вашими основними конкурентками?
-Я на Олімпіаду їхала не фаворитом, на мене взагалі ніхто не розраховував. Зазвичай на кожен фінал представники команди брали парадний костюм для нагородження, а на мій фінал не брали костюм, мабуть не очікували, що буду в призах. Тому, що виступали дівчата, у яких краще було результат — вони теж стрибали по 2 метри, але у них були більш стабільні виступу. Та ж Анна Чичерова, Бланка Власіч — я не була фаворитом цих змагань. На мене ніхто не розраховував, та я й сама особливо не розраховувала, я завжди виступала щоб показувати результат, а місце яке — як складеться.
— Для Вас це були другі Олімпійські Ігри, досвід допоміг?
-Я перший раз їхала на Олімпіаду 1996 року ще юніоркою, мені було 20 років. Мене вперше повезли на Ігри. Та Олімпіада для мене була більш хвилююча, я собі ставила глобальні цілі, хотіла високо стрибнути. Але мені, можна сказати, не пощастило. У кваліфікації дощ йшов, і я стрибнула не так, як розраховувала. А ось в Сідней у мене не вийшло потрапити, хоча і були сильні результати.
— Чому 2000 року не поїхали на Олімпійські Ігри?
— У мене був норматив на Олімпіаду. Але по чемпіонату України я була третя. У нас три перших мета їдуть, але Інга Бабакова на той момент на чемпіонаті не відбиралася, вона була лідер збірної, у неї набагато вищі результати були ніж у нас, і її звільнили від чемпіонату. Серед всіх інших розігрували 2 місця. І я, стрибнувши 1 м 96 см, стала третьою, та не потрапила. Поїхали Віта Паламар та Іра Михальченко. Я дуже старалася потрапити на Олімпіаду, але того року мені не пощастило.
А в Афіни ми вже всіма силами прагнули потрапити. Тому, що ще за рік до Олімпіади я стрибнула два метри, ми цілеспрямовано готувалися щоб туди відібратися. Підхід був серйозний.
На скільки легкий був стрибок на 2.02
— На Олімпійських Іграх в Афінах Ви встановили особистий рекорд, як це вийшло — на тому самому куражі?
— У мене дуже важко йшов фінал, розгойдування довге було: 1,96 м і 1,99 м з третьої спроби взяла. Але на 2.02 м я вже трохи розслабилася, заспокоїлася що 1,99 м стрибнула показала хороший результат, і мене відпустило. Я пам’ятаю, що я стрибала після Олени Слюсаренко, а мені так подобалося, як легко вона це все робить, я завжди із задоволенням на неї дивилася. В Афінах вона переді мною стрибає, і я думаю: «Треба те ж саме повторити, легко вільно зробити стрибок». І мені це допомогло якось налаштуватися, перехід зробити. В результаті стрибок на 1,99 м і на 2.02 м вони на стільки різні вийшли. Просто вимучена спроба на 1,99 м — і планка похитнулася, і стрибок був в натяжку. І на скільки легкий був на 2.02!
— Потім ще вдавалося повторити цей результат?
— Ні, більше я такий результат не повторювала. 2 метри стрибала, 1,99 м, а 2,02 м — ні.
— Які були емоції, коли зрозуміли, що завоювали медаль Олімпійських Ігор?
— Емоції були дуже сильні. Мене відпустило напруження. Був якийсь підйом, що тепер можна стрибати високо і це настільки легко вийшло.
— До речі, парадний костюм на нагородження вам все ж привезли?
— Ні, костюм на нагородження принести не встигли, мене вже нагороджували в тому, в чому стрибала. Я їхала туди не за першим місцем, я їхала туди просто виступати. Начальство брало костюми, про всяк випадок якщо були шанси, що людина потрапляла на п’єдестал. А тут був останній день перед закриттям, вже особливо ніхто не розраховував на медаль, тому і костюм не взяли.
В Миколаєві обласний спорткомітет вшановував мене, подарували машину — «п’ятірку»
— Як святкували успіх?
— Не можу сказати, що ми святкували. Коли я повернулася в олімпійське селище було вже дуже пізно. Правда на ліжку у мене букет квітів лежав — купили колеги по команді. Багато хто поїхав на той момент, ми виступали в самому кінці, особливо святкувати було ні з ким. Лягла спати, і того дня не відзначала.
Коли прилетіли в Україну теж урочистої зустрічі не було, сіла в машину і додому. А потім в колі сім’ї святкували. Звісно в Миколаєві обласний спорткомітет вшановував мене подарували машину, «п’ятірку».
— Ого! Зараз так олімпійців в областях не зустрічають. А взагалі, крім пошани, що дає в Україні олімпійська медаль?
—Я вважаю у нас непогані призові, я знаю що у нас краще, ніж в деяких країнах Європи, хоч хтось і скаржиться. Коли завоювала олімпійську медаль, місто допомогло — квартиру дали, машину подарували, стипендія від держави, пенсію я встигла оформити за вислугу років, там є надбавка за звання Заслужений майстер спорту України, ще стипендія президентська довічно. Я думаю, молодим спортсменам є до чого прагнути.
— А ви відома людина в Миколаєві? Шанувальники впізнають?
— Так, мене пам’ятають, знають, на заходи запрошують. На вулиці впізнають здебільшого шанувальники футболу, підходять щось запитують. Але взагалі у нас люди не дуже цікавляться спортом. Якби може частіше по телевізору показували, можливо краще б знали. Але особисто я з цього приводу не переживаю, я людина не публічна, мене знають ті, хто пов’язаний з легкою атлетикою і мені цього достатньо.
Я з глибокого дитинства в спорті — це як спосіб життя
— Після Олімпіади в Афінах ви ще років десять виступали на професійному рівні. Який секрет довголіття в спорті?
-Напевно, мені просто це подобається. Я з глибокого дитинства в спорті. У три рочки мама віддала на плавання, стрибки у воду, вісім років займалася художньою гімнастикою, потім стрибками у висоту. І мене це затягнуло, особливо коли почало виходити в легкій атлетиці. Це як спосіб життя.
— До речі, з першим тренером з легкої атлетики спілкуєтеся?
— Так, мій перший тренер Володимир Михайлов, я у нього у Запоріжжі в «Моторі» займалася. Рідко, але спілкуємося. Я до цього займалася гімнастикою у його дружини. А він весь час казав: «Я тебе на легку атлетику заберу, будеш у висоту стрибати». Один рік я поєднувала гімнастику і легку атлетику. І ось коли я на області стала третя, після цього я перейшла повністю на легку атлетику, зрозуміла, що там у мене більше шансів. Причому ми одразу почали займатися саме стрибками у висоту, не пробували різні види, як це зазвичай буває. Тренер чомусь вирішив відразу, що я буду в висоту стрибати. Мабуть щось знав.
— Зараз ви якось пов’язані зі спортом?
— Так, я працюю в Миколаївському спортивному училищі треную дітей.
— Група стрибків у висоту?
— Група різна. Складно зібрати цілу групу, яка буде спеціалізуватися лише на стрибках в висоту. І взагалі зараз складно знайти дітей. Звичайно здебільшого у мене стрибки, але не тільки у висоту — і довжина, і потрійний, є у мене спринтер.
— Які успіхи у ваших вихованців?
— Найкращий результат — кандидат в майстри спорту зі стрибків у висоту, призери чемпіонатів України за своїм віком. А в основному у мене зараз першорозрядники.
— А самі можете ще стрибнути?
— Звичайно стрибаю! Дітям показую. Думаю, якщо потренуватися 1.70 -1.75 м візьму. Я до народження дитини показувала такий результат на тренуваннях.
— Скільки зараз вашому синочку?
— 2 з половиною роки.
— Як думаєте, є задатки спортивні?
— Задатки є, активна дитина. Думаю, він обов’язково буде займатися спортом, а далі як піде. Пробувати звичайно будемо.
— Хотіли б, щоб він був легкоатлетом?
-Не обов’язково. Думаю, як і для кожного з батьків головне, щоб він десь знайшов себе.
— Зараз в Україні дуже сильні стрибки в висоту у жінок, стежите за кимось із спортсменок, можливо у вас є фаворити?
— За всіма по троху спостерігаю. Правда на відстані, тому що на змаганнях я не перетинаюся з дорослими категоріями, у мене зараз юнаки. А так по телевізору стежу звичайно. Мені все дівчата подобаються, у кожної своя техніка, свій характер. Могучих це взагалі унікум дівчинка. Дай Бог їй здоров’я, щоб вона дострибатися до дорослого віку і там результати ще показувала. Тому що в такому віці показувати такий результат, це унікально! Юлія Леченко стрибає дуже стабільно — молодець. Іра Геращенко розумничка, але бажаю їй стабільності. Оксана Окунєва, Юля Чумаченко теж стараються дівчата, молодці!
Олена Назаренко, для «Главком»
