На Всесвітній Універсіаді в Неаполі жіноча збірна України виборола золоті медалі в естафеті 4х400 м. Вагомий внесок у це досягнення зробила представниця Федерації легкої атлетики Запорізької області, вихованка ЗТУ Костянтина Михайловича Рурака – Катерина Климюк. Про свій блискучий забіг, та непередбачувані обставини, які передували перемозі, спортсменка розповіла прес-службі ФЛАЗО.
— Катя, розкажи, тобі раніше доводилося виступати на Універсіаді?
— Я в 2017 році їздила на 29 універсіаду в Тайвань, це вже друга моя універсіада. Тоді я бігла ті самі дистанції 400 м та 4х400 м . У 2017 році теж потрапила в фінал, але тоді мені вистачило лише 52.90 щоб потрапити в фінал. А цього року з результатом 52.0 навіть не пройшли в фінал. За два роки набагато сильніші стали спортсменки, і якби я бігла так я тоді, то в фінал би не попала. В естафеті ми тоді теж змагалися у два кола, бігли у фіналі і посіли друге місце. Ми були вже нагороджені, в нас взяли інтерв’ю, а через годину сказали, що нас дискваліфікували. От це було дуже прикро. Нас дискваліфікували, через те що організатор від України, забула нас заявити в естафету, там інші прізвища були чи що. Тобто просто була технічна поразка – у нас все було добре, ми нічного не порушили, не вибігли за лінію, нас зняли через технічне порушення. Було дуже сумно. І цього разу, коли ми бігли, я до останнього не вірила, що ми перші прибігли. Думала, як до дому приїду, тоді точно повірю що ми перші.
-Давай спочатку поговоримо про індивідуальний виступ на дистанції 400 м, у фіналі ти стала шостою, чи задоволена результатом?
-Взагалі я задоволена, тому що маю тепер новий особистий рекорд, і що дуже важливо — нарешті вдалося переламати ці 52 секунди. Це не просто особистий рекорд, якби було 52.10, чи 52.02 то це було б навіть гірше, ніж взагалі без рекорду. А так, хоч поки і зовсім трішечки вибігла з 52-х але все одно дуже рада, що переламала ці 52 секунди. В фіналі звісно хотілося наблизитися до особистого рекорду і трошки вище місце посісти, але сталось як сталось. Думаю, що головна причина в фіналі трохи слабшого результату те, що це був вже третій біг, і вже було трошки складно налаштуватися. Якби нам дали хоч день перепочити, я думаю могла б краще пробігти. А так ми вже втомилися, було важко бігти третій раз. Але 52.52 теж непогано, я так раніше не часто бігала в сезоні, а ще й враховуючи третій біг – я задоволена виступом
-Бачила і тренер тебе похвалив?
— Тренер молодець, він завжди хвалить, адже він знає, що бувають різні причини, не завжди все від тебе залежить, тому він завжди хвалить.
-Розкажи про естафету, як готувалися, чи був час спрацюватися?
-З естафетою знов були незрозумілі речі. Мабуть це через те, що в легкій атлетиці кожен виступає за себе, а це така міні-командна робота. Чотири людини, здається не так вже і багато, а так складно всіх зібрати, змусити бігти, і цей раз не виняток. В нас же мала бігти зовсім інша дівчина , але коли вона приїхала, то повідомила тренерам що у неї травма, і вона не може бігти. Це була дуже велика несподіванка для нас. Тому, що не було в команді не 800-метровички, які теж можуть бігати в естафеті, ні ще якоїсь запасної, 400 чи 400 з бар’єрами. Були лише дівчата які бігають спринт, дві бар’єристки і одна яка бігає 200 метрів. І це треба було когось с них вмовити бігти 400 метрів. А 400 це складно, особливо коли вони не бігають більше 100 метрів на тренуваннях, то це надзвичайно відважний крок погодитися бігти. І Анастасія Голєнєва сказала, що пожертвує своїми 200 м, і побіжить з нами естафету. У неї доречі теж була якась проблема з ногою, травма якась з’явилася на старті, тож окрім того, що вона 200 бігає, і 400 самі по собі їй складно даються, а ще плюс у неї травма — то всі думали що естафета під загрозою, і взагалі не будемо бігти. Але в першому колі вона себе трішки поберегла, дотерпіла до фіналу, а в фіналі зібралася і пробігла!
-Тобто тренувалися ви вже напередодні старту в Неаполі?
-Так, але 4х400 це така естафета, де передача важлива, але можна вже потренуватися і перед самим стартом. Навіть в день змагань – так ми і зробили. Тому що до цього у всіх були свої види. Ми з Танею 400 бігали, Марія Миколенко з бар’єрами. Тобто навіть не було коли тренувати цю естафету. Так на розминці ми попередавали кілька разів, і цього виявилося достатньо.
-Враховуючи всі ці обставини, вірили, о зможете потрапити в призову трійку?
-Я після всіх випадків дискваліфікацій тепер ніколи не вірю до останнього, що ми можемо потрапити на п’єдестал. Я завжди все ставлю під сумнів. Якщо бути дуже самовпевненим … от як на тій Універсіаді – ще до того як ми пробігли, вже всі нас вітали з другим місцем. І сталося так, хоча від нас і не залежало це, але зняли за таку річ, про яку ми і не знали. І мене цей випадок навчив, що треба ніколи не розслаблятися, а завжди до останнього працювати. Тут ще й дівчина яка не бігла ніколи 400 метрів, ще й травма. І в Тані Мельник теж були якість проблеми зі стопою, вона відчувала біль, її заморозили перед стартом. Я дуже сумнівалася , думала хоч би взагалі бігти, вже не думала про призові місця.
-Цього разу ти бігла на третьому етапі, перед цим на чемпіонаті світу з естафет стояла на першому, чому така ротація?
-Наші тренери беруть нас в обговорення поетапно. Як на мене, я дуже люблю третій етап, мені здається що це мій! Але чомусь тренери вважають мене такою людною, як каже наш головний тренер Ірина Володимирівна, яка може надати темп всій команді , і тому ставить мене на перший етап. Хоча я за все життя вже бігала всі етапи, нема такого що якийсь гірше, якийсь краще, всі біжу добре. Мабуть тренери дивляться на мій стан на даний момент, співвідношення з іншими учасницями .
-Розкажи про свій блискучий забіг у фіналі, відчувала відрив?
-Коли я бігла, мені постійно здавалося, що всі ці дівчата мені дихають в спину і вже от-от мене мають обганяти, що вже вони обходять мене по другій доріжці – всю дистанцію у мене було таке відчуття. І я так не хотіла віддавати позицію, знаючи ще що в Тані болить нога, мені хотілося їй якомога кращу позицію підготувати, щоб вона зберегла свої сили, щоб все закінчилось добре. Якби їй довелося когось обходити чи обганяти, вона б могла травмуватися, а так коли попереду ніколи не було і вона бігла перша, то трошки цей ризик зменшується. І я тому ще не хотіла, аби мене дістали інші команди, тому що думала про Таню – щоб їй було легше бігти і якось все так склалося добре.
— А коли дивилася відео забігу , здивувалася?
-Я здивувалася, що був між нами деякий відрив, тому що мені здавалося що вони насправді мене торкаються, що вони так близько – я думаю звідки таке відчуття?
https://www.facebook.com/olenasport/videos/2353447948236883/
-Під час твого етапу, кажуть було дуже гучно на трибунах – всі підтримували тебе. Ти це чула?
-На змаганнях завжди шумно, особливо коли фінали починаються. Але я ніколи нічого не чую, думаю так само як і більшість спортсменів. Тобто коли ти біжиш, мабуть всі сили ідуть в ноги і слух пропадає, і теж іде в ноги — зовсім нічого не чуєш. А коли вже передаєш паличку і сповільнюєшся, то вже чуєш, що всі підтримують інші команд, або нашу. Але в сам біг нічого не чути.
-Які емоції були після перемоги?
-По-перше, це радість за наш результат – ми скинули 3 секунди зі свого попереднього результату. Мене найбільше це порадувало, що ми з кожним разом все швидше і швидше біжимо, хоч і втомилися. Коли я мала прийняти паличку, і Настя бігла третьою чи четвертою, я думаю так хочеться бути на п’єдесталі ну хоча б третіми.. ще й враховуючи, що на тій універсіаді не реалізували себе, думаю так би було класно! Думала хоч би треті, другі максимум. А тут ще й виграли! Я була дуже рада! Це перший раз, коли все завершилося для мене так прекрасно – нас не зняли, ніхто нічого не переплутав, нарешті дочекалася зачотної естафети. Хоча склад зовсім не той, на який всі зазвичай покладають надії. Набагато сильнішими дівчатами бігали і все закінчувалось не на нашу користь. А тут несподівано для всіх непогано так .
-В рідному університеті, честь якого захищала, привітали?
-Ні, ніхто не дзвонив не вітав. Хоча університет який я закінчила перед цим, він написав невеличкий допис про мене – мені було дуже приємно. А той в якому зараз навчаюся – ще ніхто не дзвонив, не писав.
-Розкажи про атмосферу на Універсіаді в Неаполі.
-Якщо порівнювати з попередньою Універсіадою, ця мені сподобалася набагато більше. Це звісно залежить від кожного окремо. Багато кому не сподобалося. Але я просто в захваті – мені подобається їжа, атмосфера, люди італійські , мені в Італії подобається все! Я була дуже рада що універсіада буде в Італії. Вже від самої думки, куди я їду у мене підіймався настрій.
— А як тобі стадіон, порожні трибуни не розчарували?
— Стадіон, де проводилися змагання, дуже схожий на наш НСК «Олімпійський» в Києві. У нас там раніше проводили чемпіонати України, але потім сказали що там дорого коштує оренда і вже не проводять. Але мені там було дуже затишно — він якось так побудований, що там нема вітру , і цей в Італії дуже схожий на «Олімпійський». І мені іноді здавалося що ми вдома, в Україні, і від цього теж ставало дуже приємно! Там була хороше покриття, бігуча доріжка, ідеальна для спринту. Що стосовно організації, то Італія не та країна яка славиться організацією, іноді автобус запізнювався, ще щось, але я на такі речі не звертала уваги.
-У вас там були незвичайні умови проживання, розкажи які?
-Ми жили на кораблі, такому величезному круїзному лайнері. Я була дуже рада, тому що мені завжди подобається пробувати щось вперше – вперше побувати на кораблі. Єдиний мінус цих кают – там не було вікна і було дуже холодно. На вулиці було +37, а там градусів 12 – так холодно! Я навіть декілька днів полоскала горло, думала що я захрипну, так холодно було. А ще на кораблі смачно кормили, багато цікавих було місць для розваг – теніс, басейн, казино навіть було, але часу не було для розваг, я тільки в останній день пішла подивилася все це.
-Розкажи які найближчі плани, завдання?
-Найближчі змагання — командний чемпіонат України, задача стоїть відібратися на командний чемпіонат Європи, пробігти дуже швидко. Я дуже близько наближаюся до своєї мети, тому буду старатися. А далі будемо дивитися – там і чемпіонат світу є, куди теж потрібно відібратися, чемпіонат світу серед військових. Поступово все. Найближчі цілі командний чемпіонат України та Європи.
— На 400-метрівці велика конкуренція, це надихає тебе?
-На 400 метрів завжди висока конкуренція. Звісно це цікаво. В деяких видах буває, що люди виграють, і відрив від першого місця у інших такий великий, що навіть не цікаво дивитися – всі знають хто виграє. А 400 м тут ніхто не може передбачити , кожен раз лідер змінюється. І це дуже стимулює до тренувального процесу, ти знаєш, що халяви не буде. Якщо ти трохи не допрацюєш, всі суперниці дуже близько. Дрібниці відіграють роль. А ще високий результат на 400 метрів дарує Україні можливість мати сильну естафету. Тому, що якщо нас було б одна чи дві, було б складніше. А так є з кого вибирати, можемо сильні естафети робити навіть в двох складах.
-Ти зараз в Рівному, тренування як проводите з Костянтином Михайловичем – у телефонному режимі?
-Ми завжди так працюємо, коли я вдома. До чемпіонату України готуватимусь в Рівному, з тренером буду консультуватися телефоном. Але вдома я лише можу підтримувати форму, таких сильних тренувань не можу тут зробити — треба їхати в Луцьк бігати, або ще там в інше сусіднє місто. В Рівному немає де бігати, навесні закрили стадіон і в шиповках взагалі немає де тренуватися. Тому доводиться їздити.
Олена Назаренко, спеціально для ФЛАЗО
