Подружжя Касьянових цього року вирішило зробити основну ставку на літній сезон, проте на кількох зимових турнірах Олексія ми все ж побачимо. Одним з них став Кубок України у приміщенні (11 лютого, Київ), де він виграв 60-метрівку з бар’єрами. Наступним стартом для нашого багатоборця має стати чемпіонат України у Сумах (17-19 лютого).
Анно, Олексію, наприкінці року ви повернулися, певно, з одного з найулюбленіших зборів – у США. Де саме були і з ким тренувалися цього разу?
Анна: Були у Санта-Барбарі – у тому ж місці, де і два роки тому, куди нас запросила сім’я Ітонів. Там клуб багатоборців, є тренер, який наглядає за своїми спортсменами, і ми разом працювали. Льоша дуже багато підказував тим хлопцям, особливо з метань; вони були дуже вдячні. Ті підтягували його з бігової роботи: він вмирав, але терпів – вони ж бо там набігані. Але технічні види у них дуже відстають. Тому такий обмін досвідом був дуже важливим і цікавим. Взагалі, збір був дуже корисним.
Але ж ви, Олексію, бігали 400 метрів?
Олексій: Вони не були моїм профілюючим видом, хоча непогано бігав.
Анна: Американці на тренуваннях на таких швидкостях бігають!.. Але при цьому на змаганнях у Льоші особисті рекорди кращі. Просто у них зовсім інша система підготовка, вони круглий рік тримають високий рівень. Хоча головне, щоб був результат, і незалежно від того, яка у кого система підготовки.
Олексій: Мушу зізнатися, що бігати з тими хлопцями було і справді важко…
З Ітонами цього разу зустрілись?
Олексій: Коли ми приїхали, говорили з ними про те, що через тиждень вони приїдуть на тренування, але через тиждень вони оголосили про завершення кар’єри.
Анна: Певно, вони дещо несподівано і для самих себе вирішили це зробити саме у той момент. Але у нас була хороша компанія.
Олексій: Зокрема, тренувалася Барбара Нваба. Вона була четвертою на чемпіонаті світу у приміщенні минулого року. Одним словом, ми малу хорошу спаринг-групу для тренування.
Анна: А головне те, що там було все, що потрібно для цього періоду підготовки: хороша база, сектори… Ми дуже хотіли цей збір, тому свідомо не їздили на інші і дуже просили, щоб нас забезпечили саме ним, нехай навіть лише одним ним. Дякувати Богу, нам допомогли. І не даремно.
Анно, два роки тому, у США, ви на тренуванні стрибнули з жердиною. Що такого новенького спробували цього разу?
Анна: Так, трішки побалувалася два роки тому. А цього року поки що нічого нового й не пробувала, чесно кажучи.
Зараз ви здебільшого співпрацюєте з тренерами з окремих видів?
Олексій: Так. Хотіли ще поїхати потренуватися з Дмитром Івановичем Льопою у Запоріжжя, але він каже, що вже навряд чи зможе нам допомогти. Здоров’я не дозволяє… Він, звісно, дуже багато для нас зробив…
Наскільки розумію, цієї зими змагається лише Олексій, а Анна виступає, так би мовити, у ролі тренера-консультанта на турнірах?
Олексій: Я взагалі не думав виступати. Змагання зараз для мене більше як тренування, щоб перевірити, у якій я кондиції на даний момент. Цього року до Кубку України ще навіть жодного разу не бігав п’ять бар’єрів. У Києві зробив це вперше.
Тоді після забігу ви сказали, що збилися з ритму. А як оцінюєте фінал?
Олексій: Не добре і не погано. Тренувальний біг. Те завдання, яке ставив, виконав. Головне було – побігати зі спаринг-партнерами.
В’ячеслав Римко розповідав про те, наскільки ви відповідальні і наскільки сильно йому подобається працювати з вами. А наскільки вам комфортно працювати з ним? Запитую саме про нього, оскільки метання списа тривалий час не було вашим улюбленим видом багатоборства.
Олексій: Прекрасно! У розумінні списа вже ясно все, тільки якби мені все це розповіли набагато раніше, це була б узагалі неоціненна допомога. Але Аня минулого року встановила особистий рекорд.
Анна: Ми з В’ячеславом влітку попрацювали буквально місяць до змагань, і я не думала, що так швидко піде прогрес. А тут перший же турнір, перша спроба – я метаю 46,61. До цього 40 метрів для мене були стелею. Думаю, можна попрацювати надалі і метнути 50 метрів. Принаймні, тренер так вважає, а хто, як не він, може оцінити мої можливості.
Олексій: Мої він теж оцінив… (посміхається) Сказав, що додати не сильно вдасться, бо все ж потрібно мати задатки у такій дисципліні, як метання списа. Але 60 метрів – це реально.
Тобто у Ані задатки…
Олексій: Так, у Ані задатки більші. Хоча якщо я метну 60 метрів, мені цього має вистачити з головою.
Вже думали, де виступатимете у літньому сезоні?
Олексій: Я почну сезон з турніру у Гьотцісі, потім – командний чемпіонат Європи з багатоборства і чемпіонат світу.
Анна: Я, найімовірніше, почну виступи або з чемпіонату України, це спокійніших старт, або з командного чемпіонату Європи. А у Гьотціс, мабуть, поїду допомагати Льоші. Складно без тренера. Потрібно, щоб хтось один наглядав, інакше тренуємося і ні себе, ні іншого не бачимо.
Але якщо все складеться і обоє поїдете на чемпіонат світу у Лондон, то хто ж допомагатиме там?
Анна: Коли такі відповідальні змагання, то там тренер уже навіть не на стільки важливий.
Олексій: Там якраз важливий партнер: щоб ту ж воду підніс, дав найпримітивніші підказки – півстопи вперед чи назад.
Федерація легкої атлетики України
