2013 року чемпіонат світу з легкої атлетики приймала російська столиця. Для української команди чемпіонат світу у Москві став найуспішнішим за попередні 16 років. З двома золотими та двома бронзовими нагородами наші спортсмени посіли восьмий рядок у медальній таблиці. Краще виступали лише одного разу – в Афінах-1997.
Звісно, сьогодні ми пишемо про чемпіонат світу в Москві з гірким присмаком – вже наступного року сусідня країна піде на нас війною, відібравши Крим і значну частину Донбасу, а 2022-го зазіхне й на цілу Україну….
Але тоді, 2013-го, учасники відзначали, яку надзвичайну підтримку мали від глядачів – на трибунах Лужників вболівальники утворили величезний прапор України, постійно лунали українські пісні і підбадьорливі вигуки для наших атлетів. Далася взнаки численна українська діаспора, та й українським вболівальникам було простіше дістатися на ЧС до сусідньої країни.
Українські легкоатлети тоді не розчарували своїх вболівальників – чемпіонами світу стали Анна Касьянова (семиборство), Богдан Бондаренко (стрибки у висоту). Бронзові медалі вибороли Ольга Саладуха (потрійний стрибок) та Ігор Главан (спортивна ходьба 50 км).
30-річна багатоборка Анна Касьянова того року виборола головну нагороду в своїй кар’єрі, щобільше – її медаль стала першим в історії України, золотом ЧС у жіночому багатоборстві!
100 з/б Анна пробігла майже по особистому рекорду – 13,29. У стрибках у висоту встановила новий РВ 1,86. У штовханні ядра показала результат 13,85, а в бігу на 200 метрів – 23,87. Після першого дня українка лідирувала у турнірній таблиці, набравши 3912 очок. У другий Касьянова теж жодного разу не уступила суперницям провідної позиції, показавши найкращі результати сезону в стрибках у довжину – 6,49, метанні списа 41,87, та встановила особистий рекорд в бігу на 800 метрів – 2:09,85. Набравши в сумі 6586, що теж же стало її новим РВ, Анна Касьянова впевнено виграла московський чемпіонат світу.
Жорстка Атлетика зв’язалася з Анною Касьяновою, і попросила пригадати перемогу на чемпіонаті світу. До речі, саме сьогодні – 13 серпня, виповнюється 10 років від того пам’ятного дня.
Найбільше пам‘ятаю момент як стояла на п‘єдесталі – лунав гімн України і всі трибуни на стадіоні Лужники співали, бо тоді як ніколи була величезна кількість вболівальників на трибунах.
Напевно тоді і уявити не могли, що трапиться вже за рік?
О так… Хоча, на тому Чемпіонаті дуже багато іноземних атлетів зіткнулися з російською злобою навіть у звичайному людському відношенні. Це проявлялось в тому, як охоронці на стадіоні дозволяли собі прям дуже грубо штовхати, якщо хтось випадково зайшов не на ту трибуну. Чи тягнути жінку за акредитацію на шиї, ледь не задушивши її, тільки за те, що вона хотіла обняти призерку змагань з трибуни. Чи як мене пару разів смикнули грубо за руку, тільки за те, що я зупинилась для привітання, і це коли я йшла до зони нагородження… зрештою з ними вже тоді було все ясно…
Але я думала, то не моя проблема, я заберу свою медаль та поїду собі додому, а вони нехай самі живуть так. І не думала, що тими орками так нас на превеликий жаль зведе доля.
Джерело: Жорстка Атлетика
