Днями у Запоріжжі завершився Зимовий чемпіонат Запорізької області з футболу. Під час церемонії нагородження відзначи отримали не лише переможці та призери змагань і їх наставники.
Вагомою складовою свята стало відзначення новоспеченого Заслуженого тренера України з футболу – Юрія Маркіна. Відповідне посвідчення вручила Юрію Володимировичу начальник управління молоді, фізичної культури та спорту Запорізької облдержадміністрації Наталя Власова.
Хто, як не знаковий гравець і капітан запорізького «Металурга», а нині талановитий тренер однойменної дитячої футбольної школи має носити таке звання! Щиро вітаємо Юрія Володимировича!
Довідка з книги Аркадія Копеліовича «Зірки запорізького «Металурга»:
Юрій Володимирович МАРКІН
Народився 19 січня 1971 року у Запоріжжі. Вихованець тренерів Віктора Лейнера та Григорія Вуля (СДЮШОР «Металург»). Срібний призер юнацької першості СРСР (1989). Закінчив Запорізький держуніверситет.
Виступав в амплуа центрального захисника за команди майстрів «Торпедо» (Запоріжжя), «Зірка» (Кіровоград), «Таврія» (Сімферополь), «Сталь» (Алчевськ), «Борекс-Борисфен» (Бородянка), Дельта-Понг Тап. (Чао-Лань, В’єтнам), КФК ЗАлК (Запоріжжя).
Кольори запорізького «Металурга» захищав у 1990 – 2000 роках. Брав участь у 256 офіційних матчах, забив 19 голів. Неодноразово обирався капітаном команди. Майстер спорту. Входив до числа 33 найкращих футболістів України за підсумками сезону 1997/98.
На тренерській роботі у ДЮСШ ФК «Металург» – з 2005 року. Тренував «Металург-2».
У футбол Юрій Маркін прийшов не відразу: намагався знайти себе у легкій атлетиці, волейболі… А свій вибір зупинив на футболі завдяки тренеру Віктору Лейнеру, який перше тренування з Юрою провів індивідуально, що хлопчикові не могло не сподобатися.
Найзабутнішим для нього сезоном став 1991 рік, коли «Металург» дебютував у вищій лізі чемпіонату СРСР: «Мені виповнилося лише двадцять років, а я вже грав на такому високому рівні. Клас команд-суперниць — високий, конкуренція — велика, тому не кожному вдавалося потрапляти до складу. Вперше у футболці «Металурга» я вийшов на поле донецького стадіону у Донецьку у поєдинку проти місцевого «Шахтаря». Перший млинець, як це часто трапляється, вийшов грудкою. Мені доручили тримати відомого форварда Щербакова, котрий забив єдиний гол у матчі. Однак після гри, всупереч очікуванням, я не почув жодного слова закиду від своїх партнерів. А найдосвідченіший голкіпер Юрій Сивуха навіть заспокоїв, сказавши, що моєї вини у програші немає, просто блискуче зіграв Щербаков…
А ще запам’ятався той період, коли основу нашого колективу складали місцеві вихованці: Гребенюк, Ільченко, Крипак, Каряка, Липський, Ванін. На той час для нас не існувало авторитетів — грали на втіху, приносячи радість уболівальникам. Найпам’ятнішим матчем був поєдинок із «Таврією» в останньому для мене сезоні під прапором «Металурга», коли я на 92-й хвилині забив переможний гол, і ми виграли з рахунком 3:2».
