Ветеран запорізького футболу має власну думку, щодо спортивної долі, яка спіткала «Металург», як і шляхи повернення до вищих дивізіонів національного чемпіонату. Відверто розповів і про своїх зіркових вихованців, що в різні часи здобували спортивну славу Запоріжжю
Довідково
Віктор Височін народився 1932 році в Запоріжжі. Виступав за команди «Локомотив» (Запоріжжя), «Червоний Прапор» (Іваново), «Хімік» (Дніпродзержинськ). Закінчив Дніпропетровський технікум фізкультури, Московську вищу школу тренерів, Запорізький державний педагогічний інститут. На тренерській роботі — з 1964 року. Протягом п’яти років тренував дитячо-юнацькі команди в СК «Стріла», в 1970-92 роках — тренер СДЮШОР «Металург». З гордістю називає своїми вихованцями: Станіслава Вовка, Владислава Іщенко, Валентина Оверко, Валерія Самохіна, Івана Богатиря, Андрія Демченко, Андрія Каряку, Дмитра Колодіна, Олексія Куриленко та Геннадія Перепаденко.
Сім’я Височіних у 1941 році евакуювалась до Сибіру в місто Красноярськ, де і перебувала до 1949 року. Там у місцевому «Локомотиві» Віктор грав за юнаків. Коли повернулися до Запоріжжя хлопцю було 17 років і тут він пішов грати вже за наш «Локомотив», де на той час була гарна команда, яка виступала на першість України серед колективів, а тренером був Костянтин Рикун. В її складі були такі відомі в Запоріжжі футболісти, як Йосиф Малкін, Іван Прядко, брати Кікнадзе, Петро Тищенко, Володимир Ленгевіч, який потім став капітаном «Металурга». Та незабаром Височіна призивають в армію до Сімферополя, де він грає вже за Окружний будинок офіцерів у першості Збройних сил. Звідти талановитого юнака посилають в Іванівську область вчитися у військовому училищі. І знову він грає у футбол за «Червоний Прапор», де в першому ж матчі забив сім м’ячів.
Через деякий час Височін повертається на Україну і на позиції інсайдера продовжує грати уже в дніпродзержинському «Хіміку». Його запрошували до себе «Карпати», інші клуби, але він обрав рідне місто. Пішов на тренерську роботу в СК «Стріла», де зокрема виховав таких відомих футболістів, як Валерій Самохін (воротар) та Валентин Оверко (нападник), що грали потім за київське «Динамо».
Його і зараз не забувають, коли ветерану футболу вже 88 років. Так, під час пандемії коронавірусу з Київської асоціації футболу йому передали пару кошиків продуктів та подарували м’яч.
Різні долі вихованців
— Як склалася подальша спортивна кар’єра ваших перших вихованців? – запитую у тренера.
— Не зовсім гладко. Валерій Самохін був талановитим воротарем, але в основі «Динамо» знаходився в тіні Рудакова та Акімова – це воротарі високого класу. Тому Самохіна більше випускали за дубль киян. А от нападника Валентина Оверко в «Динамо» запросив сам Валерій Лобановський. Хлопець міг там стати зірковим футболістом, але характер у нього кепський, до того ж любив хильнути і згодом його відрахували. До речі, через випивку він і спалив свій шлунок та безславно помер.
— А от Андрій Демченко із СДЮШОР «Металург» — як він взагалі в 90-ті роки міг потрапити в нідерландський «Аякс»?
— У 15-річному віці його запросили в Москву в ЦСКА. Грав він і за юнацьку збірну Росії, тож хтось із «Аякса» примітив хлопця і в 17 років його викупили у ЦСКА. В «Аяксі» він перебував 3 роки. І до речі, наш Андрій перший на Україні володар Кубка Ліги чемпіонів, а не Андрій Шевченко, як дехто вважає («Аякс» виграв Лігу в 1995 р., а «Мілан» Шевченка в 2003-му, — авт.). Демченко, звичайно, і зіграв тоді в складі «Аякса» хвилин 40, але грав і Лігу чемпіонів вони виграли. Школа футболу там хороша, Андрій грав поруч з великими футболістами, у яких можна було чомусь повчитися. Та й повернувся він до Запоріжжя в гарній фізичній формі. Скажу, що в «Металурзі» Ігоря Дворецького (власник клубу – авт..) йому платили дуже багато — близько 25 тисяч.
— Гривень?
— Беріть вище — доларів. Хоча і гривня більше тоді цінувалася – адже ще не було цих мерзотників, які маніпулюють тепер країною. Але я йому сказав, що він зробив велику помилку. Потрібно було залишитися ще в Європі, пограти за який-небудь посередній клуб, а додому він би завжди встиг повернутися.
— У «Аяксі» чого не прижився?
— Стався конфлікт з тренером Луї ван Галем. Кажу: «Ти постав себе поруч з ван Галем — це футбольний метр, а ти пацан». Мовчить — знає, що неправий. А там довго не розмовляють. І Андрій після того, як закінчив кар’єру футболіста, ніяк себе не знайде, як тренер. Трохи в Харкові мав успіх і знову звалився вниз (за останніми даними Демченко вже тренерському складі чернівецької «Буковини» — авт.).
— А ось інший ваш вихованець Дмитро Колодін далеко не технар, але у футбольній кар’єрі протримався довше інших.
— Вітя Колодін, його батько, пристойно грав за «Металург». А син незграбний, високий, фігура не футбольна — з батьком його, звичайно, не порівняти. Але він дійсно довгий час грав у «Металурзі», а потім ще і в Білорусії. Зараз керує футбольною школою на Космосі.
— Як охарактеризуєте Івана Богатиря, який нещодавно був тренером «Металурга»?
— Ваня прийшов до мене в 9 років. Він жодного тренування не пропустив і був дуже настирливий, прискіпливий і дисциплінований вихованець. До речі, його брат теж тоді прийшов разом з ним, але чомусь ніхто не згадує про нього, хоча хороший гравець був. Олексій Куриленко — майстер спорту, грав за «Дніпро», виїхав до Німеччини, де трохи пограв за «Кайзерслаутерн» і став там підприємцем торгуючи спортивним одягом. А Іван дуже любить футбол, проте вище «Металурга» не злетів. Та людина він дуже хороша, порядний, спокійний — я йому дам тільки позитивну характеристику. Запорізька школа взагалі виховала багато хороших гравців, які грали в різних командах та національній збірній.
Розпад клубу та перспективи після відродження
— Як ви сприйняли розпад клубу і школи в 2015 році?
— А хто це міг прийняти? Просто цей напрямок «зарубали», створивши коштів, що звільнилися, кілька банків, три магазини та чотири перукарні. У сьогоднішній системі цінностей на першому місці стоять гроші. А це згубно. Замість того щоб будувати дітям спортивні майданчики, зали, стадіони, школи, вони зробили те, що я вже назвав.
— У загальноосвітніх школах, практично, скасували уроки фізкультури з фізичними навантаженнями. Чи треба було робити це?
— Мені не подобається такий підхід, так він породжує появу фізично нездорової нації. Ті хто придумав і керує цим, наносить неабияку шкоду нашій країні. Самі то вони тут з дітьми не живуть, а добре влаштувалися за кордоном — мають будинки і замки. Жителі України їм не потрібні, таких цікавить лише власна кишеня.
— Що очікуєте від «Металурга» в цьому сезоні?
— Чув, що гравці дублюючого складу «Зорі» підсилять команду, а це може «розбудити» нового спонсора, який надасть клубу додаткових сил. Дай Бог, щоб так і було. Адже, якщо ми хочемо в Першу чи Прем’єр-лігу, то там дуже пристойне фінансування клубів. І особливо в цьому питанні успішні аграрії, що володіють клубами. Як приклад, «Колос» (Ковалівка), яка зайняла шосте місце в Прем’єр-лізі. Уявіть собі село в 40 км від Києва буде тепер грати в Лізі Європи (17 вересня Ковалівка грає з «Арісом» в Салоніках, — авт.). Або той же ФК «Олександрія», який протягом багатьох років утримується за рахунок врожаїв з навколишніх земель. Вони і на Європу вже грали і стадіон у себе пристойний збудували. Населення там любить футбол і масово відвідує стадіон. А от такі традиційно футбольні міста, як Харків, Дніпро, Львів, Запоріжжя, Одеса все ще тягнуться позаду них. Так що, як я вже казав, без великих грошей, не буде і великого футболу.
Юрій ХАРЧЕНКО, газета «Запорозька Січ»