22-річна каноїстка Людмила Бабак стрімко увірвалася в веслувальну еліту України й світу – останні три роки жоден сезон для неї не обходився без медалей чемпіонатів світу та Європи. Ця дівчина з Енергодару чотири рази ставала чемпіонкою світу з веслувального марафону, має два золота Кубків світу, чотири золота чемпіонатів Європи, і три роки поспіль визнається кращою жінкою каноїсткою світу! Нещодавно вихованка ЗТУ Сергія Снєжка знов підтвердила статус на чемпіонаті світу з веслувального марафону у Китаї, виборовши золоті медалі на дистанціях 3.6 та 14.5 км. По дорозі додому нам вдалося перехопити титуловану веслувальницю, і розпитати про насичений сезон.
-Людмило, важкий сезон видався цього року?
-Так, сезон цього року дуже затяжний – вже треба починати до наступного готуватися, а ми ще цей не завершили.
-Які були основні старти?
-Чемпіонат Європи з марафону, чемпіонат світу зі спринту, та чемпіонат світу з марафону. Шкода, що в Сегеді, на чемпіонаті світу в олімпійських класах, через стан здоров’я результат був дещо гіршим, ніж розраховувала. Для мене це був перший дорослий чемпіонат світу, торік брала участь лише в чемпіонаті Європи (на чемпіонаті світу в Угорщині Людмила вийшла до фіналу і стала восьмою в фіналі чемпіонату світу в каное-одиночці на дистанції 5000 м, — прим.авт).
— В Сегеді спортсмени боролися не лише за медалі, а й за ліцензії на Олімпійські Ігри в Токіо 2020, а у вас є мрія потрапити на Олімпіаду?
-Цього разу я виступала в неолімпійському класі. Але мабуть для кожного спортсмена мрія — це Олімпійські ігри, та не кожен може туди потрапити. Для того щоб спробувати відбиратися на наступні Олімпійські Ігри 2024 року, треба змінювати клас. Я більше підійду для дистанції 500 метрів в двійці, але треба шукати напарницю, щоб все склалося. Це великий труд, буває що і два сильних веслувальника, а в парі результат показати не можуть. Поки що мені добре в цій ніші, яку я зайняла, я себе тут знайшла.
-Чому вподобали марафон, це ж так важко, довго…
-Марафон мені більше подобається, я дуже люблю довгі дистанції. Це мабуть від характеру залежить, від фізики, у кого які м’язи, кожен для своєї дистанції призначений.
-Скільки кілометрів доводиться накручувати на тренуваннях, щоб підготуватися до марафону?
-Коли ми готуємось до марафону, то у мене виходить мінімум 16 км за тренування, в день якщо два тренування то 30-32 км. Як в Запоріжжі готуємось, то тренування це довколо Хортиці пройти.
— А у Вашому рідному Енергодарі хіба є такі відстані?
-Нема, вдома уздовж набережної по колу веслуємо.
-Цього року Ви їхали на чемпіонат світу у статусі дворазової чемпіонки, виграти було справою честі?
-Так, оскільки вже була двічі чемпіонкою світу, їхала підтверджувати звання. Я свої ім’я вже вписала в марафон, треба тримати статус. Цього року з’явилася нова дистанція, 3.6 км, я за неї більше переживала, думала що не здужаю. Але удача мені усміхнулася. 3600 це складніше ніж 5 км, а ще й з перебіжками.
-Під час веслувального марафону Ви перебігаєте між колами, та ще й на собі несете каное. Яка дистанція бігу, і скільки важить човен?
— На довгій дистанції веслувальне коло 3800 м и 150 м перебіжка. Мінімальна вага човна 10 кг, у мене 11-11,5 кг, та ще й вода була в каное. Але мені краще, щоб більше важило, щоб не знали за низьку вагу.
-Ви така тендітна, як носите той човен?
-Я багато тренуюся, тому й така худенька. Не встигаю поповнювати запаси — вони не відкладаються (сміється, — прим.авт). Звісно є силові тренування, особливо взимку приділяємо цьому увагу.
-Приїздите на змагання у статусі фаворитки, як суперниці як на Вас реагують?
-На березі ми всі на рівних, спілкуємось як друзі. Але на старті можна сказати що всі стають ворогами – кожен хоче виграти. Але в принципі дружнє ставлення.
— А відчуваєте себе знаменитою?
-На змаганнях мене впізнають, цього року на бігбордах була. От в Китаї підходили навіть японці за мною фотографуватися.
-Розкажіть про саму гонку, цього разу одразу вдалося вирватися в лідери, чи довелося поборотися?
-І на догій, і на короткій дистанції я одразу відірвалася, і пішла. У мене така тактика, рвонути зі старту , щоб не потрапити в стички. Цього разу і на короткій дистанції, і на довгій, позаду мене човни стикалися, зчеплялися, а це ж втрата часу, якої я намагаюся уникати.
-А про що думаєте під час змагань?
-Коли гонка, думаю про техніку, а взагалі намагаюся думати про що завгодно, тільки не про те, що я перша, і позаду суперниці. В голові будь що, лише не те, що я перша. Багато разів перевіряла – не варто про це думати, краще уявляти що я програю.
-В житті Ви така зважена, не дуже емоційна, а на змаганнях?
-Ні. Така сама і на змаганнях — монотонна, спокійна, якраз те що треба для марафону.
-Скільки років Ви у веслуванні, як потрапили у цей вид спорту?
-У веслуванні я з одинадцяти років. 2008 року мене привели друзі, але їм не дуже сподобалося тут, а я затрималася. Хоча я не уявляю, як може не сподобатися цей чудовий спорт! Мені одразу сподобалося, причому я не заради перемог займалася, просто подобалося ганятися. Так і залишилася.
-Дівчат у вас в клубі мало?
-Дівчата чомусь у нас на базі не затримуються, це рідкісне явище. Приходять і ідуть. Та й батьки чомусь не охоче віддають доньок у веслування, думають що вона буде кремезна з великими плечіма. Так і хочеться сказати: «Подивіться на мене – веслую 11 років і ніяких плечей нема!».
-У свої 22 роки Ви вже маєте стільки досягнень, а яка мета тепер?
-Підтверджувати свої титули, виступати якомога довше. Паралельно буду намагатися і в спринті чогось досягнути , щоб бути хоч у трійці національних лідерів.
-Веслувальний марафон неолімпійський вид спорту, який коштом їздите на змагання?
-Два попередні роки Міністерство не оплачувало нам чемпіонат світу і Європи. Цього року пообіцяли компенсувати, обласне управління спорту теж має допомогти, Запорізька атомна станція підтримує.
— А якість призові виплачують?
-Знаєте, коли їдеш за власний рахунок, і потім призовими в кращому випадку перекриваєш витрати на поїздку, та залишаєшся на нулі – це не дуже не приємно. А якщо ще й нічого не виграв то й взагалі в мінусі.
-Тривалий час у Вас не було спеціального човна для марафону, як зараз справи з цим?
-За протекцією Юрія Чебана (Олімпійський чемпіон, зараз тренер збірної України) фірма «Nelo» зробила для мене в подарунок човен для марафону, і вони мені його привозять на змагання, бо ми не маємо змоги самі його транспортувати. А в Україні у нас взагалі нема марафонських човнів, тому я на звичайному тренуюся – він набагато важчий. А на професійному виходить лише кілька разів на рік повеслувати, і то на змаганнях. А от для спринту торік мені нарешті придбала обласна влада човен, дуже рада з цього приводу!
-Тренуєтесь цілий рік?
-Так. Взимку зазвичай їдемо туди, де не замерзає вода, в Добротвор там є теплова електростанція, веслуємо на її охолоджувальному каналі.
-Буває таке, що і бачити це весло не хочеться? От наприклад зараз після сезону?
-Ні, все одно хочеться веслувати, але не в каное. Думаю приїду додому, вийду на байдарці або на SUP.
—Ви зараз певно найтитулованіша спортсменка в рідному місті, нещодавно стали почесною громадянкою Енергодару, а на вулиці впізнають?
-Ні, не впізнають, та й не скажу що маю якісь вигоди з того звання. Наприклад, питання з виділенням мені житла так і зависло у повітрі.
-А з ким зараз живете?
-З батьками і братом.
-Спортсмени ще в родині є?
-Ні, я перша. Вони переживають дуже за мене, особливо мама. Кожна моя поїздка, кожен старт — для неї стрес.
-Як зазвичай вас зустрічає мама, може готує щось особливе?
-Та ні, от цього разу тортик купила – я ж дієту не тримаю.
— А є мрія, не пов’язана зі спортом?
-Подорожувати! Щоправда і завдяки спорту я подорожую багато.
-А як відпочиваєте?
-Зазвичай мало часу на відпочинок. Їдеш пів тижня зі змагань – от тобі і відпочинок. Зараз по завершенні сезону поїду до бабусі в село. А потім знов до роботи.
Коментар наставника Людмили Бабак, Заслуженого тренера України, Сергія Снєжко:
-Коли Люда прийшла до мене, я побачив у неї була наполегливість і бажання тренуватися, вона була така пацанка. Спочатку займалася байдаркою, потім трохи зупинився прогрес. А тут з’явилося жіноче каное, та ще й марафон, і у неї пішов результат! Її головна якість – працелюбність. Майже не пропускає тренувань. За 11 років на пальцях однієї руки можна перерахувати коли вона не була не тренуванні.
Наразі Люда найтитулованіша марафонка планети. З 2016 року не програла жодного старту. Зараз вона в еліті марафонського руху. На чемпіонат світу приїжджаємо – вона всюди на плакатах. Третій рік поспіль виграла світову серію. За підсумками року нагороджують кращих байдарочників та каноїстів серед чоловіків та жінок. Людмила постійно у цій четвірці.
Звісно цього року ставили їй завдання стати чемпіонкою. Побоювалися трохи короткої дистанції, адже вона вперше проводилася, а на довгій дистанції мала вигравати, і виграла!
Шкода, що цього року на так як планували виступили на ліцензійному чемпіонату світу. Хоч Люда брала участь, і не в олімпійській дистанції, очікували кращий результат. Але вона захворіла, і не дуже склалося з підготовкою. З чемпіонату Європи поїхали одразу на командний чемпіонат України, а потім на чемпіонат світу… В результаті була восьмою.
Олена Назаренко
