Свого часу Олена Жупіна досить довго трималась на спортивному олімпі захищаючи честь міста та країни на різних змаганнях. Достатньо сказати, що спортивними журналістами Запоріжжя вона близько десяти років поспіль визнавалась кращою спортсменкою року. Чим тепер живе і задовольняється ця видатна жінка, поцікавились у неї самої
Ми не бачились з нею вже більше 20 років, а вона все така ж, тендітна і крихка, тепер уже жіночка, у якої від спорту залишились одні спогади і… великий теніс.
Довідково
Олена Жупіна (родилась 23 серпня 1973 року) запорізька стрибунка у воду, вихованка СК «Мотор Січ», бронзовий призер Олімпійських ігор 2000 року, дворазова чемпіонка світу 1996 та 1998 років.
Державні нагороди: Орден «За заслуги» ІІІ ступеня, має всі три Ордени «Княгині Ольги», лауреат Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Рейтинг» (2008).
Має дві вищі освіти: закінчила факультет фізвиховання і факультет журналістики Запорізького державного університету.
Заміжня. Чоловік — Сергій Ябченко, донька — Ольга (2006 р.н.), син — Олександр (2009 р.н.)
Цікаво, що з 4 до 8 років Олена займалася спортивною гімнастикою, та після того, як спортшколу закрили, її групу перевели в секцію стрибків у воду. Перший успіх до неї прийшов ще в 1991 році, коли Олена стала чемпіонкою СРСР зі стрибків у воду.
У 1992 році вона вже була однією з претенденток на участь в Олімпійських іграх в Барселоні, але за рішенням тренерського штабу збірної України залишилася за бортом команди.
На перших у своєму житті Олімпійських іграх 1996 року в Атланті Жупіна не вважалася фавориткою, але в ході змагань показала гарні результати, зайнявши на трампліні 5-е місце і 6-е на 10-метровій вишці.
У 1998 році на чемпіонаті світу в Перті вперше пройшли змагання з синхронних стрибків у воду з десятиметрової вишки. Несподівано першими чемпіонами в даній дисципліні став наш запорізький дует Олени Жупіної і Світлани Сербіної. Також Олена завоювала «золото» і в індивідуальних змаганнях.
У 2000 році поїхала на другі для себе Олімпійські ігри. В індивідуальних змаганнях зі стрибків з вишки Жупіна зайняла 6-е місце, а в синхронних стрибках разом з Ганною Сорокіної завоювала першу олімпійську медаль для збірної України зі стрибків у воду.
У 2004 році на іграх в Афінах Олена виступала тільки в одній дисципліні (індивідуальна вишка), але виступила не дуже вдало, посівши підсумкове 9-е місце.
Завершила кар’єру в 2005 році.
Злети та падіння Олени Жупіної
До речі, Олена Жупіна і до цього часу разом з дітьми ходить поплавати в басейні «Славутич» СК «Мотор Січ».
— Вони теж стрибають? (запитую у чемпіонки).
— Ні. Вибрали інший вид спорту. Хоча і починали зі стрибків у воду, де пробували свої сили, але не склалося.
— Колишні плавчині Ірина Амшеннікова та Світлана Бондаренко все ще підтримують свою спортивну форму. Хоча, звісно, це не 10-метрової вишки стрибнути, і все ж, інколи пробуєте?
— Ні, професійно я не стрибаю, а для себе дуже рідко, але ще можу, якісь абсолютно легкі стрибки з трампліну або вишки. Але це вже не ті стрибки, які були раніше.
— На змаганнях я помічав, що ви на якусь мить завмирали у верхній точці падіння з 10-метрової вишки. Це був обман зору чи так і було?
— Такий вид стрибка у мене дійсно був. Але це все завдяки моєму тренеру Тетяні Олександрівні Туровій, яка домоглась від мене саме такого видовищного стрибка. Хоча, звичайно ж, всі спортсменки прагнуть до того, щоб була ця пауза під час стрибка. А потім вже красиво і технічно летиш вниз.
— Як вам зараз подобається запоріжанка Вікторія Кесарь?
— У нас завжди була хороша школа, одна з кращих в Союзі, де чудовий тренерський колектив і покоління за поколінням з’являються хороші спортсмени і зірки світового масштабу. Завжди слідкую за ними і дуже приємно, що наша школа продовжує свою роботу, зростає і розвивається. Тому тільки респект і повага до них. Звичайно ж, завжди з дітьми дивимося за виступом наших на змаганнях, вболіваємо за них, пишаємося і дуже здорово, що у дівчат та хлопців багато чого виходить.
— Чи є у Вікторії шанс стати призером на Олімпіаді в Токіо і наскільки вам було важко боротися з тими ж китайками?
— З китайцями завжди було складно боротися, а шанси завжди є, тому що туди всі приїжджають тільки перемагати. У людей просто така мета і думка. Хто впорається з усіма своїми хвилюваннями, емоціями та почуттями той насправді і переможе. Боротися можна і потрібно завжди. А найголовніше отримувати задоволення від самого стрибка. Це був мій девіз. Не прагнути тільки до того щоб виграти змагання, а зробити свою роботу так як я вмію, отримавши від цього задоволення і позитивні емоції. Тоді у мене все і виходило, коли з таким настроєм виходила на старт. Ніколи не буває легко. Завжди емоції, завжди це якийсь труд. Але для цього ми і тренуємося стільки років і піднімаємося на вишки і трампліни по 100 разів на день. Все для того, щоб гідно виступати на змаганнях представляючи свою країну, клуб і школу.
— Знаю, що після спорту ви пішли в журналістику, чи легко вам дався перехід?
— Я ще до закінчення спортивної кар’єри почала працювати на місцевому телеканалі, де вела спортивні новини і разом з Оленою Градовою робила телепередачу «Формула успіху». Нова справа мені дуже подобалася, тому легко на неї повністю і перейшла після закінчення спортивної кар’єри. Ось так і знайшла своє застосування в спортивній журналістиці, якій віддала кілька років.
— А чому пішли звідти?
— Пішла в декрет і ось так до цього часу поки «з нього і не вийшла» (сміється). Зараз ніде не працюю. Так вийшло, що з одного декрету, пішла потім у інший. Коли народила доньку Олечку в 2006 році, я ще з півроку ходила на роботу в ТРК «Алекс», та згодом вирішила піти в декрет по догляду за дитиною. Потім народився Олександр і вже було якось не до роботи. У мене спортивна пенсія є, ось на неї і зарплату чоловіка і живемо в приватному секторі на Зеленому Яру, — говорить Олена.
Жити на фазенді – одне задоволення
Слід зазначити, що під час спортивної кар’єри професійної стрибунки у воду Олена ще й захоплювалася великим тенісом.
— Я із задоволенням в нього грала, так як це був вихід моїх спортивних емоцій. Я і зараз періодично граю з подружками на тенісних кортах, що на Набережній.
— Як часто ви ходите на тенісні корти і в басейн?
— За бажанням і можливості. На жаль, не так часто як раніше. Справа в тім, що від бабусі і дідуся чоловіка нам у спадок на Зеленому Яру дістався будинок з городом. Тепер у мене є прекрасний тренажерний зал — абонемент цілорічний і навантаження на всі групи м’язів (сміється). Загалом, догляд за господарством займає дуже багато часу. Тож в основному я зараз займаюся родиною і дітьми. Вони у мене теж обидва спортсмени і поки потребують батьківської допомоги. Молодший 10-річний син грає в футбол на «Локомотиві» — він у мене голкіпер. А 13-річна дочка займається веслуванням на байдарках.
— Якщо порівняти те ваше життя і теперішнє на фазенді, де більше подобалося?
— Мені взагалі кожен період життя дуже подобається. Я задоволена, щаслива і вдячна Богу, що так все склалося. Кожен період по-своєму дуже цікавий. Немає такого, що десь було краще. І взагалі, жити — здорово!
— А що вирощуєте?
— У нас близько 6 соток землі, а вирощуємо все те, що і інші люди починаючи від помідор і закінчуючи трояндами. Ось з мамою посадили понад 50 кущів троянд і вони цвітуть тепер з ранньої весни і до пізньої осені. Вони всі такі пахучі і радують око. Взагалі все радує, коли із зернятка, яке посадив, виростає чудовий кущ помідор або чого іншого.
— І чайну троянду вирощуєте?
— Так, і чай з неї п’ємо. Чоловік сміється, адже ми завжди ромашку, м’яту і листя смородини сушимо. Вони у мене пучками висять по всьому будинку, як і інші трави, — ділиться колишня спортсменка.
Як бачите, Олена знаходить задоволення в кожній праці до якої доторкаються її руки. Хоча, самі розумієте, завдяки спорту Жупіна об’їздила багато країн і немає континенту де б вона не була. Кожна держава гарна по-своєму, але особливо її нічого не вразило. Тож вони зараз подорожують на своїй машині сім’єю по всій Україні і вважають це великим задоволенням, адже у нас теж є на що подивитися. Наприклад, не гірше ніж в Австралії чи Новій Зеландії у них відбулась подорож до Полтави – сім’я отримала велике задоволення.
Юрій ХАРЧЕНКО
