Интервью с игроком резервного состава «Ферро-ЗНТУ»
З досьє. Іван ТИМОЩУК народився 8 листопада 1991 року в Сімферополі. Першокурсник Запорізького класичного приватного університету. Вихованець тренера Тараса Артеменко (КПУ, Запоріжжя). Виступав за «Черкаські мавпи». У «Ферро-ЗНТУ» — з 2009 року. Кандидат у майстри спорту. Зріст – 191 см.
— Іване, яким чином баскетбол став справою твого життя?
— Перші навички поводження з баскетбольним м’ячем я отримав від мами, яка свого часу виступала на професіональному рівні.
— Отже, ти – син Олени Тимощук, гравця першого чемпіонського складу запорізької «Козачки-ЗАлК» зразка 1996/1997 року?
— Так. Я хоч і маленький був тоді, але пам’ятаю ігри за участю мами в Палаці спорту «Юність». А коли мені виповнилося десять років, вона привела мене до Тараса Григорович Артеменка, який тренував групу хлопців при навчально-виховному комплексі № 110 Південного мікрорайону Запоріжжя. Під орудою цього фахівця я займався протягом шести років, а в сезоні-2007/2008 він включив мене до заявки команди КПУ, в складі якої я став срібним медалістом чемпіонату України серед клубів першої ліги.
— Це єдина твоя нагорода?
— Ні. В тому ж сезоні запорізька команда баскетболістів 1991 року народження виборола «золото» юнацького чемпіонату України, а я отримав приз найкращого гравця фінального турніру, який, до речі, проводився в нашому Запоріжжі.
— А наступного сезону твоїм містом стали Черкаси…
— Я отримав запрошення від одного з керівників «Черкаських Мавп» Кирилка Погостинського. Мені пощастило, що наприкінці сезону цю команду очолив Євген Мурзін, який довірив мені позицію розігрую чого (до цього я виконував функції виключно другого номера). За головну команду «Мавп» встиг зіграти лише три – чотири гри, але вони додали мені впевненості.
— Не жалкуєш, що не залишився в Черкасах? Адже був шанс закріпитися в «основі» вищолігового клубу.
— Я охоче прийняв пропозицію «Ферро-ЗНТУ», оскільки з’явився шанс повернення додому. Щодо ж перспективи, усвідомлюю, що на все свій час.
— Ти вже зіграв три матчі Кубка Суперліги за «Ферро-ЗНТУ». Чи залишився задоволений своїми діями?
— Коли перебуваєш на ігровому майданчику лише кілька хвилин, як це було в зустрічі з «Пульсаром», важко вписатися в гру. У матчі з «Говерлою» я вже зіграв більше 15 хвилин, проти «Політехніки-Галичини» — майже 20. До речі, в протистоянні з львів’янами я мав нейтралізувати двох провідних гравців команди-суперниці – Андрія Корочкіна та американського легіонера Лямонта Макінтоша. Перший за цей час не спромігся заробити жодного очка, другий – лише два.
— Твоє завдання в захисті зрозуміле. А на чому ти акцентуєш свої дії в атаці?
— Звичайно, я радітиму, якщо закину «трюльника», але головне для гравця мого амплуа – бачення ігрової ситуації й вміння зробити результативну передачу на партнера.
— У тебе є кумир?
— У світовому баскетболі це олімпійський чемпіон Пекіна Кобі Бін Брайант, який виступає в NBA за «Лос-Анджелес Лейкерс». А в нашому клубі взірцем для мене є Олександр Рибалко і Георгій Кондрусевич.
— А з ким ти товаришуєш у команді?
— У мене практично з усіма одноклубниками склалися добрі взаємовідносини. Втім, з Максимом Козловцем ми товаришували ще під час спільних виступів у Черкасах, а вже по поверненні звідти я подружився з Кирилом Вікторовим, Євгеном Бєляєвим та Вадим Онищенком.
— Як ти оцінюєш можливості резервного складу запорізького клубу в першості дублерів?
— Нам до снаги вибороти призове місце.
— Що ж, завершуючи нашу бесіду, бажаю, щоб твій прогноз справдився.
— Дякую!
