Об запорожских буднях американского баскетболиста
Американські баскетболісти — вже далеко не рідкість в Україні, в тому числі й у Запоріжжі. Торік улюбленцем прихильників «Ферро-ЗНТУ» був Джейсон Фонтенет, нинішньої осені в складі команди дебютували Кевін Джером Тіггс, Вінсент Хантер і Чарльз Прайс Томас. Останній неодноразово входив до символічних п’ятірок тижнів, які визначає адміністрація сайту Суперліги. Виявляється, в цього форварда є своя персональна вболівальниця – його чарівна дружина Джоан.
— Місіс Джоанна, ви познайомилися з Чарльзом на баскетболі?
— Баскетбол мені дуже подобається, але познайомилися ми з Чарльзом в університеті штату Арканзас, де вчилися і де народилася наша любов з першого погляду. Я ще не закінчила навчання на факультеті психології, а він вже отримав спеціальність журналіста радіомовлення і телебачення. Баскетбольну кар’єру Чарльз розпочинав у «Арканзасі» (NCAA), в минулому сезоні став чемпіоном Боснії. Коли він повернувся звідти, я його зустрічала в аеропорту й зрозуміла, що до кінця життя ми будемо разом. Непомітно минуло літо, і я пропустила реєстрацію в університеті. Довелося відкласти навчання…
— …і летіти з коханим на край світу.
— Я приїхала підтримувати і надихати Чарльза, оскільки у нього важка і відповідальна робота.
— Які ваші враження від українського баскетболу, від гри «Ферро-ЗНТУ»?
— Баскетбол в усьому світі однаковий: м’яч, кільце, зал, єдині правила. Втім, в Америці грають більш агресивно, артистично і емоційно, а у вас — м’якше, стриманіше. Однак результати «Ферро» говорять самі за себе. Глядачам, бачу, сподобалися американці. Але гра команди виглядає цілісною, коли на майданчику б’ються і легіонери, і українські хлопці. Мені у вас дуже приємно і комфортно ще й тому, що Чарльза, здається, полюбили одноклубники, його поважають тренери і, безумовно, фани. Я стежу за статистикою його виступів, що з’являється на веб-сайтах і дійшла висновку, що в цьому сезоні він на 10 відсотків поліпшив свої показники.
— Язиковий бар’єр заважав вам адаптуватися в Україні?
— На початку мені було важко. Недарма перед від’їздом дуже переживала моя мама: «Далеко летіти, як там, що там?» Та з часом ми з Чарльзом освоїлися, нам тут подобається: весело, цікаво. Із задоволенням займаюся шопінгом, завдяки чому познайомилася з містом. Завтра ми відлітаємо додому на католицьке Різдво, найулюбленіше наше свято (наша бесіда відбувалася 19 грудня – А. Л.). Тому я намагалася придбати якомога більше подарунків рідним, подружкам.
— Що ви раніше знали про Україну?
— Я гадала, що вона й досі є частиною Росії, і тільки перед від’їздом до Запоріжжя ми з мамою з’ясували, що Україна вже майже протягом двадцяти років є незалежною країною.
— Чим вас вразила наша держава?
— У вас просто божевільні водії: всі дуже швидко їздять, правил не дотримуються. Це мене шокувало. Обов’язково розповім про це вдома. Американці так не їздять. А ще мої співвітчизники – занадто відкриті. Всі знають, що у кого відбувається, у кого які проблеми. Українці більш «приватні», але дуже хороші й доброзичливі. У мене тут з’явилися подруги, які, знаючи англійську мову, допомогли мені адаптуватися в новому мовному середовищі, де практично не спілкуються англійською. Як виявилося, до відмінностей між нашими культурами не так уже й складно звикнути. А ще я зачарована вашою зимою. Дуже гарне видовище! Так багато снігу я бачила тільки в Колорадо, куди літала кататися на лижах. Щоправда, тут холоднувато…
— Що ж, спасибі за приємну розмову! Успіхів вам і вдачі!
— У свою чергу, дякую вам і вітаю всіх любителів баскетболу з Новим роком. До зустрічі на баскетболі!
Інтерв’ював Микола ЛОЗОВИЙ
