Чотири команди ліцею «Успіх», з Вільнянська на Запоріжжі виграли обласний фінал з волейболу всеукраїнського проєкту «Пліч-о-пліч. Всеукраїнські шкільні ліги».
“Антилопи” тріумфували як серед юнаків, так і серед дівчат 5-9 та 9-11 класів. Привів вільнянських школярів до перемоги вчитель фізкультури Віталій Гиря.
Як вдалося оформити чотири золота обласного етапу, чому у вільнянському ліцеї “Успіх” “хворіють” на волейбол, і чи продовжують вихованці закладу займатися волейболом у дорослому житті — розпитали у Віталія Володимировича особисто.
-Чи очікували, що всі чотири Ваші команди можуть виграти обласний етап?
-За три команди був майже впевнений, а за одну були сумніви — бо дівчата молодшого віку ще не дуже досвідчені.
-Які емоції були, коли всі виграли?
-Супер! Стовідсотковий результат цього року!
-Торік ваша команда теж брала участь у всеукраїнському фіналі?
-Так, це команда старших хлопчиків, яка і цього року виграла. Я в них найбільш впевнений був.
-Минулого сезону ці юнаки посіли високе п’яте місце, засмутилися що не взяли медалі?
-Так, ми дійшли до 5 місця, але 2:1 програли команді, яка потім взяла “срібло”. Але ми були найменші. Торік грали 2009 рік і молодші, а у мене були тільки два хлопці 2010 року, а решта молодші.
-Як налаштовані на фінал цього року?
-Звісно всі хочуть вигравати, тренуємося щодня, вже більш-менш розуміємо, чого очікувати.
-Які ваші враження від проєкту “Пліч-о-Пліч”, наскільки потрібні такі змагання?
-Шкільні змагання мають обов’язково бути. Особливо нам, школярам з маленького містечка, такі змагання дають можливість пограти без спортінтернатів, там де зовсім інший рівень. А тут самі школярі — такі змагання сто відсотків потрібні!
Але, як тренер з досвідом, я б запропонував деякі зміни. Наприклад у фіналі команди грають на виліт — діти їдуть з усієї України, деякі по тисячу кілометрів… а потім одну гру програв і все — змагання завершилися. Думаю варто грати за іншою системою.
Ще хотілося б більше ігор протягом сезону — грати у зонах, групах, щоб протягом року команди областей між собою змагалися, а не тільки раз на рік у фіналі зустрічалися.
-Чи складно було зібрати чотири волейбольні команди з однієї школи?
-Для мене ні, навіть під час війни у мене 60-70 дітей постійно займається, а до війни більше сотні постійно було. Починаємо працювати з дітками з першого класу. Звісно це ще не волейбол, ми виконуємо різні координаційні вправи, розвиваємо силу, гнучкість, загальну фізичну підготовку. А вже волейбол починається класу з 5-го. Я намагаюся стежити за закордонними тенденціями, бачу як в Китаї, Польщі починають рано працювати з майбутніми волейболістами.
А ще у нас місто хоч і маленьке, але багато гуртків високого рівня — танці, хореографія, театральне мистецтво. І я зрозумів для себе — якщо в маленькому віці дітей не зачепив, потім складно їх витягти. Тому стараємося з раннього віку працювати, і вихід тоді кращий.
-Розкажіть, звідки таке захоплення волейболом у ліцеї “Успіх”. Це ви всіх заразили? Мабуть професійно займалися волейболом раніше?
-Ні, я легкоатлет. Закінчив Дніпропетровський інститут фізичної культури, кафедру легкої атлетики, спеціалізувався в бігу на 400 м. Показував норматив результати КМС, але не було можливості виконати його офіційно на змаганнях через травму.
-А як же з’явився волейбол?
-Прийшов до школи працювати, а там яка додаткове навантаження були дві групи волейболу. Зарплата в школі маленька, і тому з 2000 року став постійно працювати ще й тренером з волейболу. Я дещо вмів — в шкільні роки я грав у волейбол, ми навіть були чемпіонами області, але це сільський рівень, не міста. Мені волейбол завжди волейбол подобався, але всьому довелося вчитися заново.
-І як вчилися?
-Дивився як інші тренери працюють, наприклад тренери запорізької “Орбіти” — зокрема Любов Миколаївна Перебийнос. Ми приїжджали, дивилися, потім познайомилися, навіть з часом стали грати товариські зустрічі з облспорт інтернатом, “Орбітою”.
-А які досягнення маєте зі своїми вихованцями?
-Вигравали чемпіонати області неодноразово. Навіть були чемпіонками України по ФСТ “Колос” дівчата 96-96 року народження.
-До речі, цікаво, чи продовжують ваші вихованці заняття волейболом після школи?
-Так, мої вихованці грали у вищих лігах України, більше десяти учнів закордоном грають. Запорошували дівчат моїх у запорізьку “Орбіту”, харківський “Локомотив”. Зараз мій хлопчик Данило Уривкін грає в збірній України — вони “Золоту Лігу” виграли цього року, і він в основному складі був!
Здебільшого всі грають далі, навіть хто не у професійному волейболі, то серед аматорів.
-Вільнянськ прифронтове місто, в яких умовах доводиться тренуватися зараз? Де граєте?
-Граємо де можемо. Зараз, звісно у Запорізькій області не багато варіантів, з дітьми не дуже і пограєш, бо ми прифронтова зона. Основна складність з ким грати. Тренуємось ми щодня, але головна проблема відсутність — ігрового досвіду. Ми де можливо граємо — пляжний волейбол, парковий — всюди де нас приймають. Але це трошки інше — це дорослі змагання, інша психологія. Нам дуже не вистачає підготовки з командами нашого рівня, дитячими.
-А як проводите тренування на базі школи, діти ж не щодня ходять на заняття?
-Так, у нас змішане навчання, а тренування проводимо кожен день. Але коли тривога — спускаємось в укриття. Це проблема, іноді коли довгі тривоги, тренувальний процес ускладнений, ми щось там в підвалі намагаємось зробити, але це звісно не те. Нормальною повноцінною підготовку це важко назвати, бо повітряні тривоги частенько.
Запорізьке обласне відділення Центру фізичного виховання та спорту учнів і студентів
