Парвіз Насібов: Я постараюся зробити все можливе, щоб стати олімпійським чемпіоном

Він є срібним призером Олімпіади в Токіо і для 25-річного борця це вже будуть другі за ліком Ігри в його кар’єрі. Парвіз перед змаганнями розповів журналісту UA-Футбол про очікування від цьогорічної Олімпіади, а також поділився своїм ставленням до того, що в Парижі братимуть участь російській та білоруські спортсмени (вони змагатимуться під нейтральним прапором).

— Розкажи, який має вигляд на цьому етапі твоя підготовка до Олімпіади?

— Моя підготовка, можна сказати, вона йде досить давно. Після Олімпіади в Токіо, я вже мріяв і думав про наступні Олімпійські ігри, щоб виступити якомога краще і щоб піднятися на сходинку вище. Так вийшло, що я на чемпіонаті світу залишився без ліцензії. Я три місяці тому, в Баку, завоював ліцензію на Ігри-2024. Можна сказати, що з цього дня як з’явилася у мене ліцензія, відтоді моя підготовка не припинялася. Один із найбільш таких важливих етапів: зараз проходжу збір. Він почався минулого тижня і проходить у Конча-Заспі. До 21-го збори, потім у мене виліт до Франції. Десь 10 днів буду у Франції на зборах і решту часу перебуватиму в Олімпійському містечку, там уже буду готуватися до змагань.

— Що тобі вдалося поліпшити з моменту токійської Олімпіади і над чим тобі ще потрібно попрацювати?

— Ви знаєте, найбільша перевага цієї Олімпіади (в Парижі) це те, що я став дорослішим і мудрішим у боротьбі і, так би мовити, трохи досвідченішим. І найбільший плюс для мене — те, що я вже проходив цей шлях і сподіваюся, що зможу цей наступний шлях пройти краще і ще більш гідно, ніж було раніше. Все доволі нелегко, тому що дуже великий психологічний тиск і я розумію, що це Олімпійські ігри, вони раз на чотири роки проводяться. Це найбільший такий тягар відповідальності і він присутній у всіх без винятку. До цих ігор я вже підводжу себе, як кажуть, «по втоптаній стежці легше йти». Тому я цю дорогу проходив і сподіваюся, що те, що я роблю зараз, я зроблю ще краще.

— На попередній Олімпіаді ти здобув срібло, але в інтерв’ю після програного фіналу перепрошував за те, що не «золото». Через скільки часу ти зрозумів, що й срібна медаль для України — це дуже й дуже гідне досягнення?

— Напевно, це все-таки велика ейфорія була: з одного боку, я усвідомлював, що я міг зробити більше, а з іншого боку, якось сумно, бо я розумів, що якби це було б того дня, коли я вийшов до фіналу, ну, як багато хто говорить, і я сам у це вірю, то я міг би виграти у свого суперника. А ось як вийшло насправді, так це я зрадів тому, що я у фіналі, що вже є медаль, якась історія зі мною вже є. Усвідомив це, напевно, коли вже ліг спати і прокинувся. Прокинувся десь о четвертій ранку. І перше, про що я подумав «може це сон?!». Коли спортсмени досягали таких великих результатів, вони завжди казали, що спали з медаллю, щоб прокинутися і під подушку залізти, подивитися «Може, це все-таки сон?!» І я завжди якось сміявся, але насправді і сам якось із цим зіткнувся, що лягав спати. У мене медаль була під подушкою і я прокинувся такий переляканий, переляканий від сну свого. Думаю, невже до Олімпійських ігор ще місяць і це всього лише був сон? І ось просунув руку під подушку, коли я вже відчув, що є, тоді я зрозумів ціну цій медалі. Слава богу, і донині я розумію, що це медаль. І знаєте, у мене ось нещодавно, півтора місяця тому, народився син. Знаєте, гроші, влада — це як час, воно приходить і минає. А те, що є історія і те, що моє прізвище залишиться в історії, — це для мене найдорожче, тому так.

— А зараз присутній тягар відповідальності, тиск перед Олімпіадою щодо очікувань конкретного результату від самого себе та/або від оточення?

— Якщо стосовно оточення, то я розумію, що на мене покладають великі надії, тому що і мої близькі, і те, що навіть аналітики спорту говорять, то я чую ці розмови і намагаюся не занурюватися у це, що так, ось медаль завоював, медаль і ще медаль. Це те, що чую від людей. Я розумію, що люди очікують (медалі) і той, хто розуміється на боротьбі, він бачить те, як триває моя підготовка, те, як тривають мої останні роки змагальної практики. А що стосується себе, ну, напевно, мене більше бентежить те, що люди інші кажуть, тому що я намагаюся якось не зациклюватися на цьому. З одного боку, це мене і мотивує, а з іншого боку, відповідальність збільшується, тому що я сам від себе чекаю. І не те, що, наприклад, бути в Парижі третім. На цю мить я про це навіть не думаю, тому що цим третім місцем я сам себе не здивую і не отримаю те, що я хочу отримати. Тому в цьому плані йде така боротьба із самим собою. Я не знаю, як воно все складеться, як воно все буде. Тому іноді з цим буває важко, тому що це така боротьба внутрішнього его, яке підказує «так, ти зможеш!» Я розумію, що змагання з боротьби можуть бути різними за результатом.

— Якраз для тих, хто особливо не стежить за греко-римською боротьбою. Три роки тому крім тебе було дуже багато статусних спортсменів у твоїй ваговій категорії і вони ніби не дійшли навіть до півфіналу тоді. Чи є це поширеною практикою у цьому виді спорту, коли на великих міжнародних змаганнях фаворити можуть відпасти на ранній стадії?

— Те, про що ви говорите, це я на собі відчув, і я бачив це своїми власними очима. Те, що Олімпійські ігри це зовсім інші змагання… Якщо є чемпіонат Європи, чемпіонат світу, не щороку проводиться Олімпіада. Вона відбувається раз на чотири роки. І весь світ, вся твоя країна 100% спостерігає за твоїм виступом. І ти розумієш, що від одного виступу, від одного вдалого виступу ти можеш змінити життя собі, своїй сім’ї. Так, як би це грубо не звучало, але навіть у фінансовому становищі ми (всі спортсмени) цим заробляємо собі на життя. Тому це важко. І те, що я бачив на власні очі, як приїжджають туди чемпіони, дворазовий чи триразовий чемпіон світу…При тому, що вони мають велике напруження і великий тягар відповідальності, вони не можуть показати навіть 30% своєї боротьби, на яку вони здатні. Тому це така велика лотерея. Знаєте, там кожна країна включає всі свої ресурси, щоб його спортсмен там домігся потрібного їм результату. Олімпіада — це змагання, яке зрівнює всіх спортсменів, майже, можна сказати, на один рік, коли сильні стають слабшими, а слабкий стає сильнішим. Тому це усе залежить від того, хто як налаштується, хто як перенесе на собі цей тягар відповідальності.

— Відомо, що російські борці не виступатимуть на Олімпіаді, оскільки їхня федерація відмовилась брати участь на цих змаганнях. У мене питання стосуватиметься діяльності МОК: як ти ставишся до того, що росіян та білорусів допустили на ці Ігри-2024, хоч і в статусі нейтральних спортсменів?

— Дивіться, ось що стосується боротьби, наприклад, у них багатьом спортсменам заборонили боротися. Так вийшло, що вони взагалі типу почали бойкотувати, саме російські борці. Як я бачу з боку, то їхня поведінка максимально нерозумна, тому що вони бачать, що боротьба не бореться, а дзюдо бореться. Одні види спорту борються, інші не борються. Наче якийсь хаос усередині їхньої федерації, або країни взагалі загалом. Чесно, я не підтримую те, що росіяни виступають на цих Олімпійських іграх. Я вважаю, що їм не місце серед цивілізованих людей, тому що це ті люди, які живуть у рабстві. Я зневажав таких людей, які не мають власної думки. Тому я вважаю, що взагалі їм там не місце. І те, що я бачу на власні очі на чемпіонатах світу та Європи, вони наче ізгої. Коли їх бачиш, то з ними мало хто вітається. І не тільки українці, а й багато країн світу. Європейці теж потихеньку починають усвідомлювати. Я ж кажу, всі на них дивляться як на терористів, можна так сказати. У боротьбі їх точно не буде. Я знаю, що вони вже повністю дали бойкот. Жодного спортсмена (у цьому виді спорту) не буде.

— А чи є спортсмени з інших країн світу, які у цій війні підтримують росіян. Якщо такі є, то чи змінилася в них думка стосовно цього конфлікту за ці два роки?

— Вони в соціальних мережах або особисто десь про це точно не говорять. Але я чув кількох спортсменів, є такі. Я просто не хочу називати ці імена, але я знаю, що є спортсмени, які мали щось спільне з Росією, але представляють інші країни досить давно і зараз вони думають як росіяни. Ну, є такі, звичайно, але їх дуже-дуже мало. Якщо у відсотковому співвідношенні взяти, то таких десь 5%. А насправді всі усе розуміють: де б ми не були, на які б збори ми не приїжджали, всі якось виявляють до нас повагу. І те, що відбувається в нашій країні, ми якось виїжджаємо на змагання і демонструємо своєю боротьбою нашу сильну й незалежну країну.

— Спортсмени з інших країн, коли приїжджаєш на змагання, вони запитують, цікавляться війною в Україні?

— Так, багато хто розуміє і запитує, але вони просто не усвідомлюють масштабу цієї війни, тому що їм цього всього не показують. Коли ти їм демонструєш на своєму телефоні (фото, відео), і коли ти розповідаєш ситуацію, що в твого друга чи знайомого хтось загинув, тоді вони надають цьому великого значення. А щодо новин, знаєте, їх і звинувачувати нема в чому, тому що вони дійсно цього не бачать. Так, чують, що йде якась війна. Знаєте, це як раніше ми, наприклад, знали, що, ну, грубо кажучи, я за себе (знав), що там у Сирії якась війна йде. Мене це не торкнулося і я якось сильно не цікавився цим. А коли ти дійсно занурюєшся в це, то вже по-іншому на це все дивишся. Тому те ж саме про європейців можна сказати: вони знають, що йде війна, але вони не знають, наскільки вона масштабна і наскільки важко вона дається Україні, тому так.

— Раніше ти якось розповідав, що тобі пропонували змінити громадянство. Чи надходили такі пропозиції тобі за останній рік?

— За останній рік ні. Напевно, після Олімпіади (в Токіо) таке було. Я думаю, багато хто розуміє, що якось марно про це говорити, тому що я навіть це не розглядаю (зміну громадянства). Я завжди демонструю, що я відданий і люблю країну, за яку я виступаю, в якій я живу.

— З яким настроєм підходиш до майбутньої Олімпіади в Парижі?

— Я просто чекаю з нетерпінням, коли цей день настане і коли я зможу проявити себе. А найкращі емоції візьмуться в мене тоді, коли я зможу реалізувати свою мрію. Тому я в передчутті великих цілей. Цей місяць хочу провести максимально для себе комфортно, зручно і щоб привести себе в найкращу форму до Олімпійських ігор. Звісно, я живу і мрію про золото, бо я казав, що був другим, а нижче опускатися якось не хочеться. Я прагну більшого, але в будь-якому разі я вважаю, що будь-який результат на Олімпійських іграх, а саме медальний п’єдестал, — це буде великим досягненням. Я постараюся зробити все можливе, щоб стати олімпійським чемпіоном. Як кажуть у мене в сім’ї — «призерів багато — чемпіон один!» Тому постараюся витиснути максимум, щоб порадувати всіх, і насамперед себе, золотою медаллю.

— Серед решти 15 борців, які змагатимуться у Парижі, є такі, з якими ти найменше всього боровся і не знаєш їхніх усіх сильних та слабких сторін?

— Я фактично всіх знаю, якщо навіть не на змаганнях, то на тренуваннях майже з усіма, можна сказати, що боровся. Будуть усі 16 найкращих спортсменів планети з греко-римської боротьби в категорії до 67 кг. Кожен суперник вважає, що він гідний (золота Олімпійських ігор), просто хто більше захоче перемоги, той і виграє.

— І наостанок запитання. Міжнародний олімпійський комітет завжди виступав проти політичних гасел на Іграх. Зрозуміло, що до змагань в Парижі буде прикута увага зі всього світу і це, наче, є ще однією можливістю для наших спортсменів нагадати усім, що війна в Україні проти росії триває. З іншого боку, МОК за такі дії може накласти санкції. Як ти ставишся до цього?

— Знаєте, замість тисячі слів, я думаю краще буде, якщо я зможу досягти бажаного результату і просто пробігтися килимами Парижа з українським прапором. Коли буде звучати гімн, то цим буде сказано краще, ніж тисячами слів.