У 1983-му році запорізька команди ЗІІ (Запорізький індустріальний інститут) тріумфувала у Кубку ІГФ (IHF) і стала таким чином першою чоловічою командою з України, що завоювала титул у єврокубках.
У двохматчових дуелях по ходу турніру запоріжці перемогли суперників з Ісландії, Нідерландів, Угорщини, Західної Німеччини, а в фіналі в обох іграх були сильнішими за шведську «Карлскруну»: 22:20 — на виїзді та 23:16 — вдома.
Видання «Спорт-арена» опублікувало матеріал присвячений 40-річному ювілею міжнародного успіху ЗІІ.
Якщо б запитали автора, чи виразно пама’ятає картинки фіналу хлопців із Запоріжжя проти шведської «Карлскруни», то розвів би руками. Хоча, наприклад, півфінал Кубка європейських чемпіонів-1970 між київським «Спартаком» і каунаським «Жальгірісом» відтворю в певних деталях. Адже був на грі як глядач у тодішньому залі Тенісних кортів.
І, до речі, спартаківки під орудою знаменитого Ігоря Турчина, які саме й заст упили цікаву литовську компанію на дамському троні Європи понад пів століття тому, мали до весни 1983-го вісім таких трофеїв. Насувався дев’ятий! Ну а для ЗІІ цей злет став прем’єрним. Тут запитання, але ж значно раніше підопічні Семена Полонського ставали бронзовими призерами чемпіонату СРСР (1972, 1974, 1975) і навіть срібними-1971, так чому ж їх тільки тепер делегували до мережі ІГФ?
Ось що відповів правий півсередній тієї кубкової команди, а в подальшому один з очільників клубу ЗТР Олексій Тищенко:
– Траплялися сезони, коли не заявляли клуби до єврозмагань заради підготовки збірної. Однак основна причина в іншому: навіть якщо був слушний рік, москва обирала представників з-поміж своїх. Отже, Запоріжжя довго чекало шансу.
– Чудово пам’ятаю плеяду 70-х. Діяли на майданчику водночас потужно й витончено. Повертаючись до сезону 1982/83, чи було по два рівноцінні виконавці на кожне амплуа чи все-таки існувала постійна стартова «сімка»? Мова насамперед про польових гравців, оскільки дует воротарів був гідний один одного – Олександр Шипенко та Микола Жуков…
– На превеликий жаль, вони пішли з життя. Так само з нами вже немає Геннадія Жаріка, який грав на правому фланзі, та Анатолія Саржевського – лівого півсереднього. Втім, на цій позиції рівнозначну роль виконував Олександр Сокол. Основним розігруючим по праву був Леонід Беренштейн,лівим крайнім – В’ячеслав Дідушенко, лінійним – Сергій Кушнірюк, а правим півсереднім – Георгій Зубков. Поруч з ним уже отримав повну довіру на фланзі Олег Дяков.
– Олексію Васильовичу, хотів би акуратно про стимули. Звісно, нікому контрактів за кордоном не пропонували в майбутньому?
– (Сміється) А хто дозволив би, а точніше випустив би? Пробитися до збірної Союзу – так, це заманливо. Збірники отримували і ставку понад 300 радянських рублів. А суто в клубі якщо більше двохсот – уже здорово. Нашою мотивацією був, власне, гандбол. Результати ЗІІ безумовно сприяли престижу області та міста, тож увагою з тих кабінетів не обійдено. Це пролетарський край, і народ гру «впівсили» нам не пробачив би.
– Багато довелося чути про вашого унікального ректора…
– Скажу конкретно. Якби не Юрій Михайлович Потебня, так команди не існувало би не те що при медалях, а в якомусь загальному вигляді. Із середини 60х вуз працював як філія Дніпропетровського металургійного інституту. Звідси попередня назва у чемпіонатах СРСР і УРСР – ЗМетІ. Потім шляхом реорганізації було узаконено Запорізький індустріальний інститут, тепер відомий як ЗДІА. Професор Потебня стояв біля витоків й самого інституту, й гандбольних традицій. На острові Хортиця було споруджено сучасний спорткомплекс, який справді був рідною домівкою. Те, що деякі провідні гравці мали частковий оклад на кафедрі чи лабораторії, так повірте, цю підтримку кожен з надлишком відпахав на тренуванні або в матчах.
– До речі, про матчі, зокрема європейського штибу. Сам себе перепитував, а чому зачерпнув не фінал? І знайшов розгадку півфіналом ЗІІ проти «Райнікендорфер Фюхсе» з тодішнього Західного Берліну. Нам, газетярам, підказували не акцентувати увагу на географії. Хоча, як і в сучасній Бундеслізі, той клуб 1982 року був бронзовим призером ФРН!
– Дуже суворий суперник попри ласкаве прізвисько «Лисички». Й навіть здобувши виїзну перевагу в чотири м’ячі, думки не припускалися, що завдання вже вирішено. Тож у Запоріжжі тривалий час йшли м’яч у м’яч, але знову перемога (після 19:15 вдома – 17:15. – Прим. Є.К.). А ціну двоматчевих поєдинків сповна відчули й раніше в чвертьфіналі, де мали справу з угорцями (хоча в рідних стінах 29:18, але в гостях у «Баняса» тільки 26:26. – Прим. Є.К.).
…Але кульмінація історії це завжди фінал. І хто найкраще про нього розповість, як не капітан ЗІІ Сергій Кушнірюк? Саме йому вручив кубок особисто президент ІГФ, який прибув до Запоріжжя на вирішальний матч відповідь:
– Уявіть собі: Пауль Хьогберг, глава Міжнародної федерації гандболу, а він до того ж швед, вітає Запоріжжя у момент виграшу в його співвітчизників! Ці відчуття нереально передати словами.
– Якщо коротко, як і завдяки чому вдалося перевершити «Карлскруну» 22:20 на виїзді та 23:16 вдома?
– У тому шведському місті на березі Балтійського моря – насамперед діючи від оборони, з граничною ігровою дисципліною. Однак і доречна імпровізація не заборонялася. Ми збагнули, що це максимальне завдання нам під силу і знали, що необхідно зробити на своєму майданчику, щоб досягти мети. Дивіться, гандбол тоді й тепер надто різний в чому? Сьогодні, наприклад, гра завершується 40:38, от же за 60 хвилин сукупно закидається під 80 м’ячів! А де ж думка, естетика?
– Відомо про винятковий ажіотаж на фінал. Зустрічав такі цифри – 5100 глядачів. Але буваючи у Палаці спорту «Юність», знав що вміщують трибуни чотири тисячі плюсмінус триста…
– Те, що понад п’ять – абсолютно реальне число. Люди заповнили весь простір навкруги секторів і всі проходи. Ледь не стільки ж народу стояло біля палацу. Їм крізь вікна передавали поточний рахунок, і натомість у залі чутно голос ззовні. Чекали на нашу перемог у і вірили.
– А чи правда, що йшли вболівальники, вигукуючи “ЗІІ – чемпіон!”?
– Так збіглося, що обіграли шведських гандболістів 30 квітня, а наступного ранку всією командою з кубком пішли на Першотравневу демонстрацію. Ясна річ, що саме святкувало того разу все Запоріжжя. Стільки щасливих облич…
– Сергію Георгійовичу, наскільки важливо, що в колективі були такі титуловані гравці? Скажімо, ваші «золото» та «срібло» Олімпійських ігор, плюс «срібло» та «золото» чемпіонатів світу. Олександр Резанов – переможець Монреаля-1976 і учасник Мюнхена-1972, де вперше після Другої світової був представлений гандбол. Голкіпер Олександр Шипенко – чемпіон світу-1982…
– Плюс Олексій Тищенко – чемпіон світу серед студентів 1971. Звісно, важливо! Це ж яка підтримка для молодших, який взірець! Можливо, того кубкового сезону Резанов і Тищенко менше проводили на полі, адже їм уже було за 30, однак дуже згуртовували хлопців та й ще спроможні видати свій етюд.
– А в чому феномен Семена Ісаковича Полонського як тренера?
– За роки, які він очолював команду, змінювалися покоління. А втім знаходив нові рішення, нові тактичні варіанти. Нині в моді слово «менеджер», так це в сенсі організації справи – саме про Полонського. У нас же й корінні вихованці й ті, хто прийшов із «Запоріжалюмінбуду» – скорочено ЗАБ: Зубков, Беренштейн, Дідушенко. У нього була виняткова чуйка на гравців. Знайти найкраще застосування талантам – ціла наука. Скільки скромних ігрових хвилин отримували Сергій Дзевель чи Олександр Педан, а внесок все одно робився. У нас були коронні комбінації, а те, що подейкують, мовляв, не ті швидкості… Повний нонсенс. Хлопці мчали швидше за вітер, при цьому грали, повторюся, зі смислами.
– В одному з інтерв’ю вашого наставника читав, що на запитання державному тренеру, чому Льоню Беренштейна не залучають у збірну в зарубіжних турнірах, Олександр Кожухов відповів, що той єврей, а всі євреї боягузи. От ви вірите, що Кожухов таке говорив?
– Однозначно, не вірю. Добре знав Олександра Борисовича, як цілком порядного керівника. Ну, підводні течії при комплектуванні існували завжди. Що ж, такого технічного та грамотного майстра, як Леонід, потрібно ще пошукати… А, згадав! Таки не поїхав Беренштейн, але зовсім через інші обставини. Це коли ЗІІ ще раз до такого фіналу пробився 1985 року і вдома не вдалося відіграти виїзну фору від румунського «Мінаура». Передувало цьому півфінальне зіткнення з іспанським «Текнізан А ліканте». Причому, зіткнення в прямому вигляді. Й ту сутичку розбирала постфактум ІГФ. Отож, декого вирішили до Байя Маре не включати. Певно, ігрових хитрощів Беренштейна нам і забракло.
– Але за словами шановного Полонського, він також опинявся невиїзним з того ж етнічного пункту в анкеті. Й недаремно називали його благозвучно Семеном Івановичем?
– З усієї поваги до Тренера, вічна пам’ять, у пізні роки й зокрема коли переїхав до Канади, він казав деякі речі небезперечні. Можливо, в союзних кабінетах щось придумали, однак повністю невиїзний – цього не знаю. Вони ж розуміли, хто є Семен Полонський в гандбольній спільноті. До речі, за його відсутності завжди був напоготові досвідчений асистент і теж запорізька легенда – Валерій Миколайович Зеленов.
– Слухайте, пане Сергію, вам усім вдалося створити цілий бренд під назвою «ЗІІ». А де бренд, тут і ореол імен, чисел, явищ? Слава Дідушенко мій добрий знайомий, але читаючи його гольовий доробок проти ісландського «Фімлейкафелага» та голландського HV «BlauwWit» з Лімбурга – 13 і 14 за один поєдинок – волосся дибки. Й це ж доінтернетна пора, хіба перевіриш?
– По-перше, Дідушенко ще вправно реалізовував 7-метрові, а по-друге, на тих стадіях ми закидали під 30 і більше за гру. Втім, вам як репортерам і карти в руки. А щодо журналістики, є одна цікава згадка. Видати наступного ранку звіт зі знімком євротрофея – це технічно було поза друкарськими реаліями. І що ж придумав заступник головного редактора «Комсомольця Запоріжжя» Олександр Кузнецов? Вони з фотокором спіймали мене вдень у «Юності», сконструювали чи паперовий, чи картонний муляж кубка. Окремо було знято цей приз, а відтак його немов мені вклеїли в руки. Вийшло безпомилково. Тож газету люди отримали натурально переможну. Від команди вимагалося виграти. А загалом, стосовно бренду, ви повністю маєте рацію. Як сказав Юрій Михайлович Потебня, а це справжній вчений у своїй галузі, вуз народив команду, а вона зробила Запорізький індустріальний інститут відомим у всьому світі.
…Подякувавши зірковому співрозмовнику, я побажав, щоб Бердянський державний педагогічний університет, де професор Кушнірюк є деканом факультету фізичної культури, спорту та здоров’я людини, не припиняючи навчання в будівлі ЗНУ та онлайн, повернувся в свої рідні стіни. А славний запорізький гандбол знову постав у широкому міжнародному форматі на арені «Юності» під мирним небом.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ, «Спорт-Арена»
Кубок IHF 1983
1 раунд
ЗІІ (Запоріжжя) – «Гапнарфйордур» (Ісландія) 29:19 та 30:25
1/8 фіналу
ЗІІ (Запоріжжя) – «Блау Віт» (Нідерланди) 26:8 та 24:21
1/4 фіналу
ЗІІ (Запоріжжя) — «Баняса Татабанья» (Угорщина) 29:18 та 26:26
1/2 фіналу
«Райнікендорфер Фюхсе» (ФРН) — ЗІІ (Запоріжжя) 15:19 та 15:17
Фінал
«Карлскруна» (Швеція) — ЗІІ (Запоріжжя) 20:22 та 16:23
Федерація гандболу України
