Успішний, цілеспрямований та надзвичайно вмотивований – запорізький плавець Сергій Шевцов сьогодні є одним з лідерів збірної України, і нещодавно підтвердив це, виборовши ліцензію на Олімпійські Ігри в Токіо на «королівській дистанції» 100 м вільним стилем.
Про те, як готуватиметься до Олімпійських Ігор, на що витрачає призові від комерційних турнірів, та чи має час на особисте життя – Сергій розповів сайту «Запорізький спорт».
-Сергію, традиційно питаю у всіх спортсменів, як минув карантинний 2020-й рік. Здається представникам водних видів спорту пережити його було найтяжче?
-Так, всі готувалися до стартів, потім їх скасували, зачинили басейни, складно було, поки не затвердили дозвіл збірникам тренуватися у басейні. Збірна організувала збори, потроху почали готуватися і виходити з цієї каші. Дуже складно було підтримувати форму, вже думав не про те, як її поліпшити, а просто про те, як зберегти. Поки басейни були зачинені, намагався щось робити вдома, але що можна зробити без води на суші…
— Чемпіонат України, на якому ти здобув ліцензію, був фактично першим стартом після великої перерви?
— Так, це був перший і одразу основний старт. Мабуть не лише у мене, а й в Європі він був одним з перших стартів, ліцензійних. У інших країн в квітні -травні, а у нас с березні. Тож ми мали найменш часу підготуватися. А на кону стояла олімпійська ліцензія – треба було її виконувати або на чемпіонаті України, і тоді вже спокійно готуватися на чемпіонат Європи і Олімпіаду, або потім останній шанс – виборювати путівку на Європі.
-Наскільки хвилювався, виходячи на старт після тривалої перерви?
-Мав сумніви з приводу техніки, бо давно не було змагань такого рівня, була легка непевність… адже тренування це тренування, а на змаганнях іде зовсім інша практика – зовсім інше розуміння того, що тобі треба зробити. І було дещо хвилююче через відсутність стартів. Але ми підготувалися правильно і після першого дня змагань я був переконаний, що все буде добре.
— Очікував, що вже у кваліфікації зможеш виконати норматив?
-Готувався саме для ліцензії, була задача виконати норматив. Я сказав тренеру, якщо виконаю його вранці, то ввечері вже буду пливти на виграш. Я очікував що я пропливу плюс-мінус цей час, єдине що мені здалося, я пливу трохи повільніше, ніж потрібно… бо ще думав про фінал. Але коли я приплив, і побачив час – зрадів, адже витратив не всі сили. Емоції були чудові – збірна чекала на цей результат, і родина, і я! Це хороший час, особливо з огляду на те, що я не плавав майже чотири місці.
У фіналі я плив вже легше. У мене особистий рекорд 48.26, встановлений 2017 року. Але я думаю, якби я плив ввечері, з потрібною мотивацією, міг би його і побити. Були нюанси де можна було прибрати дві-три десятих.
-Тепер готуватимешся до Олімпіади на цій дистанції, або спробуєш виконати норматив ще на якійсь?
-Готуватимусь на стометрівці. Можливо на чемпіонаті Європи спробую показати норматив на 50 м, але для мене ця дистанція більше як розминочна. Ну якщо вдасться виконати норматив, і у Токіо ще й її плисти, чом би й ні. Зайві старти, зайві емоції це завжди круто!
-Під час чемпіонату України ти у складі естафети 4х100 м вільним стилем оновив рекорд України. Як гадаєш, чи є у цієї команди шанс відібратися на Олімпіаду?
-Такий варіант цілком імовірний! На чемпіонаті Європи ми будемо у перший день плисти естафету. Збірна запросила мене, а я ніколи не проти зайвих змагань, тим більше що це популяризація естафетного плавання в України. Поки що у хлопців дещо мало досвіду в переходах, і якщо ми до чемпіонату Європи зробимо переходи на рівні високих змагань, і за рахунок цього трохи скинемо час – можна потрапити на Олімпіаду і виступити там непогано.
—Доречі, в естафеті плисти тобі складніше, чи легше?
-Все залежить від людей. Комусь складніше в команді, комусь самому. А я і до того, і до іншого підходжу розслаблено – нема сенсу себе накручувати. Але я думаю в естафеті 90% людей більш спокійні — тут командний дух, підтримка.
-Цікаво, чи рахував ти яку кількість національних рекордів встановив за свою кар’єру?
-Дорослих мабуть 9-10, спеціально не рахував, ще юніорських багато було. Але для мене це не головне – значення має результат, і місця на змаганнях високого рівня.
-Де і як проходитиме підготовка до Олімпійських Ігор?
-Після чемпіонату Європи поїдемо до Вірменії на збори, потім можливо перед самою Олімпіадою буде збір в Осаці. Хотілося б пройти акліматизацію. За новими правилами можна приїхати в Токіо максимум за 5 днів до старту, вони так зробили через карантин, щоб менше шансів було захворіти. Тож хотілося б напередоні там побути, акліматизуватися.
-Ці Олімпійські Ігри стануть для тебе першими, а у Ріо мав шанси відібратися?
— Так у попередній олімпійський цикл я намагався відібратися, і я мав шанси, мені треба було проплисти на 2 десятих швидше, і міг би потрапити на Олімпіаду. Це було перед чемпіонатом Європи юніорським, був відбір в Угорщині, але у мене виникли проблеми зі здоров’ям, і не вдалося відібратися. Тож цього разу надзвичайно відповідально підійшов — все було дуже серйозно. Втім моя мета – не просто місце в олімпійській збірній. Не вважаю, що потрапив на Ігри і завдання виконав. Я їду туди досягти найвищої планки, на яку я зараз спроможний.
-Скільки років ти йшов до того щоб, потрапити на Олімпійські Ігри, як потрапив у плавання?
-Я займаюся плаванням з 6 років, привели мене батьки. Мені сподобалося плавання, але як і будь-який хлопець я більше готів ходити на футбол чи бокс. Але через проблеми із зором в дитинстві, лікарі мені цього не дозволили і порадили плавання.
— Твої батьки якось пов’язані зі спортом?
— Ні, у мене родина лікарів.
-А тебе не вмовляли продовжити династію?
— Ні, мені одразу сказали – обирай чим хочеш займатися, а ми тебе підтримаємо.
— А коли зрозумів. що плавання це справ твого життя?
-Мабуть років в 13-14, коли виконав норматив Майстра спорту, і почав демонструвати якісь результати. І тоді вже як-то кажуть хапав на льоту, якісь пояснення поради, і сам почав шукати інформацію, аналізувати які в мене помилки. Тоді розумів що це моє, і це мені подобається більше і більше.
-Розкажи, про своїх тренерів
-Вже чотири роки я плаваю із закордонним тренером Джеймсом Гібсоном в клубі «Енергетичний стандарт», але через карантин ми не мали можливості їздити на збори. А оскільки зараз я переважну більшість часу проводжу в Києві, то в Україні мене тренує Юрій Михайлович Зевін. Мій запорізький тренер Надія Іванівна Артюх допомогла мені підготуватися до виконання цієї ліцензії – ми з нею разом готувалися за тими завданнями, які відправляв Джеймс Гібсон. Надія Іванівна мене тренує з п’ятого класу, з нею я щільно працював до років 17. А перший мій тренер Сергій Селін.
-Чому не тренуєшся в рідному місті, нема умов для спортсмена твого рівня?
-В Запоріжжі мені нема де тренуватися. В «Спартаку», де я виріс нема залу фізпідготовки і басейн маленької глибини — у мене зріст 190 см, я не можу там зробити нормально вихід, немає можливості занирнути, як мені потрібно. Зараз живу в Києві. В Запоріжжі не часто буваю – лише щоб провідати батьків, тренера.
-Зараз багато провідних українських плавців тренуються у зарубіжних фахівців, як думаєш чому така тенденція?
— По-перше, у нас басейни не дуже розвинені. А по-друге, не багато тренерів, які мають великий досвід міжнародних досягнень. Ще буває так, що в Україні нема тренера, який спеціалізується саме на твоєму виді, тож доводиться шукати інші варіанти. Втім дійти до якогось хорошого результату в Україні теж реально. Втім я думаю, і для українських тренерів це хороший шанс підвищити свій рівень, коли їх вихованці тренуються у зарубіжних спеціалістів — можна рости разом.
-Чим займаєшся у вільний від плавання час?
— Ганяю на машині, люблю грати в ігри разом з друзями плавцями. Ігри і автівки – моє хобі.
-На чому зараз їздиш?
— BMW 428, два роки тому купив собі першу машину, на призові, зароблені на комерційних турнірах.
-А про яку автівку мрієш зараз?
-Мрія дитинства — Nissan JTR, але мабуть все ж зараз більше подобається BMW М4, або М8 люблю спортивні машини, люблю їздити швидко!
-А є якась мрія, не пов’язана зі спортом?
-Забезпечити себе після завершення кар’єри, але це мабуть більше не мрія, а необхідність. Найближчим часом мабуть мрія це власна квартира.
-Поважна мета! Ти такий цілеспрямований, успішний і гарний, а чи зайняте серце у завидного нареченого?
-На цю хвилину ні. В Україні багато маю знайомств, але через те що раніше не часто тут бував, не було часу на стосунки. Зараз більше часу проводжу в Києві, можливо щось і зміниться
-Тобто когось маєш на замітці?
-Мабуть так
Олена Назаренко, «ЗА!спорт»