Интервью с американским легионером запорожского клуба
Однією з найяскравіших постатей у нинішньому складі «Ферро-ЗНТУ» є гравець задньої лінії атаки Кевін Тіггс, котрий уже завоював серця як уболівальників, так і фахівців. Цей яскравий представник американського баскетболу схоплює на льоту не тільки м’яч, а й вказівки тренера. Кевін шалено любить перемагати, до того ж – перемагати красиво. Природа щедро нагородила його всім, що треба мати класному баскетболістові: рухливістю, різкістю, чудовим стрибком, відчуттям м’яча, неймовірними пластикою й координацією рухів, чудовим кидком. До того ж, Тіггс пройшов досить непогану, хоча, можливо, й не найкращу школу американського баскетболу. Але найголовніша його риса – неприборканий дух переможця.
З Кевіном легко й приємно працювати тренерам, незважаючи на те, що стиль його гри відмінний від європейського – більш індивідуальний.
Безумовно, є в Тіггса й певні недоліки, над якими він працює разом із наставником «Ферро-ЗНТУ» Кирилом Большаковим. Кевін мало використовує свій кидок, а найчастіше атакує з-під кільця. Завдання ж тренера – відсунути його від щита, зробити з нього не третього номера, яким він є зараз, а другого, що пішло б на користь і Тіггсу, і команді.
В американському квартеті «Ферро-ЗНТУ», до якого, крім Кевіна, входять Чарльз Томас, Вінсент Хантер і Стівен Бьортт, він справжній заводила і веселун, любитель тонких жартів, анекдотів. Тому й розмовляти з ним цікаво.
З досьє прес-служби БК «Ферро-ЗНТУ».
Кевін Джером Тіггс (гравець передньої лінії атаки, № 42). Народився 17 квітня 1984 у місті Флінт (штат Мічиган, США). Перший тренер – Тіт Сміт (Флінт). Закінчив коледж у Флінті. Захищав кольори університетської команди «East Tennesse State Buccaneers» (штат Теннессі), яка в сезоні-2008/09 виступала в чемпіонаті NCAA й посіла перше місце у конференції Atlantic Sun. Кевін Тіггс увійшов до символічної збірної конференції. У складі «Ферро-ЗНТУ» – з осені 2009 року. Зріст – 194 см.
— Кевіне, що тобі, як американському професіональному баскетболістові, дав сезон виступу за «Ферро-ЗНТУ»?
— Безумовно, я виріс як гравець саме в запорізькому клубі. Я глибоко осмислив усі складові гри: розумію, як правильно вести себе на майданчику – коли віддати пас, коли самому пройти під кільце й закинути м’яч у кошик, як правильно захищатися. Я більш правильно оцінюю ігрові ситуації й вирішую, коли мені треба завершувати ігровий епізод самому, а коли зробити акцент на передачу захисникові, щоб перевести гру в спокійне русло, а одноклубники зайняли більш вигідні позиції для атаки.
— Яке враження склалося у тебе про європейський баскетбол? Адже в українських клубах виступає багато гравців із європейських країн?
— Найбільша відмінність баскетболу США, приміром, від українського в тому, що, коли мені ставлять заслін, в Америці я маю право зробити два кроки, а вже потім вдарити м’ячем у підлогу. І рефері при цьому не фіксують пробіжку. А в Україні гравець спочатку повинен вдарити м’яч, і тільки потім зробити два кроки; тоді це не буде класифікуватися як пробіжка. В іншому ж випадку судді відразу ж свистять. Це найголовніша відмінність, яка потребує додаткової концентрації в ході гри. До того ж, американські баскетболісти тяжіють до індивідуальної гри, побудованої на природних можливостях гравця. У Європі, й в Україні зокрема, гра – командна, більш осмислена.
— А що означає ритуал, який ти виконуєш перед виходом на майданчик Олександра Шапошникова? Складається враження, що ти перевіряєш, чи немає при Сашкові вибухівки. Чи це якесь таємниче заклинання?
— Саме таким способом я намагаюся передати свою енергетику Олександрові, корінному запорожцю. Це має, на моє переконання, допомогти йому якомога більше разів влучити м’ячем у кільце суперника. А якщо відверто, то робимо ми це спеціально для глядачів, демонструючи їм нашу згуртованість, націленість на перемогу.
— Помічено, що ти полюбляєш у колі своїх співвітчизників жартувати, щось смішне розповідати.
— Навести вам приклад? Пропоную розв’язати задачку. З автопарку виїхав автобус. На першій зупинці зайшли чотири пасажири, на другій – ще три, на третій — п’ять. На четвертій зупинці вийшли два пасажира, але на п’ятій – зайшли ще шість. Треба визначити, які очі у водія автобуса.
— Кевіне,
ти першим із четвірки нинішніх американців прийшов у «Ферро-ЗНТУ». Чи вдалося вам стати однодумцями?
— Так, зараз закінчується сезон, і вже можна підводити деякі підсумки нашого виступу в «Ферро». Думаю, всі ми – українці, американці, білоруси – добре зіграли. Я радий, що доля звела нас в команді, за яку я щодня молюся, що ми досягли певного успіху. Для мене зараз найголовніше – продемонструвати на фініші чемпіонату шанувальникам «Ферро-ЗНТУ» все, на що я здатний, і виграти медаль. На даному етапі кожна гра неймовірно важлива. Чим більше у нас буде перемог, тим впевненіше ми будемо грати в плей-офф. Вкрай важливо, на якому місці в регулярному чемпіонаті ми опинимося.
— Як і чому ти став баскетболістом?
— Грати в баскет мене навчила моя кузина. Одного разу вона запросила мене до ігрового залу, і я з першого кидка послав м’яч у кільце. Точно в ціль летіли м’ячі й після наступних кидків, причому незалежно від того, куди я кидав, в яку частину прямокутника на щиті потрапляв м’яч. Це були мої перші кроки в класичному баскетболі.
— Але до цього ти, мабуть, займався якимись видами спорту?
— Просто у вільний час грав у стрітбол…
— І в якому ж віці ти зробив перший кидок по кільцю в присутності кузини?
— Ви не повірите, але на той момент мені було 20 років. Перший сезон я відіграв у школі, чотири наступні — у збірній коледжу, тобто в університетській команді «East Tennesse State Buccaneers». Свій шостий сезон проводжу в команді «Ферро-ЗНТУ». Я щасливий, що Бог послав мені такий дар. Я дійсно у двадцятирічному віці відчув, що можу і повинен грати в баскетбол, що це моє головне покликання. У дитинстві я навчався в школі, і мені ніколи було серйозно займатися спортом. Крім того, мені доводилося багато працювати дома – дбати про маму.
— Твої батьки теж займалися баскетболом?
— У баскетбол грав мій батько. Я знаю про це, але мені не пощастило бачити його на майданчику.
— Гра яких гравців тобі найбільше імпонує?
— Я просто зачарований стилем і технікою Леброна Джеймса і захисника Кобі Брайанта, який нещодавно продовжив контракт із «Лос-Анджелес Лейкерс» на три роки і планує за цей термін заробити понад 83 мільйони доларів. Думаю, не тільки в Штатах так грати мріють багато тисяч хлопчаків.
— За який баскетбольний клуб США ти вболіваєш?
— Мені подобається гра команди «Детройт». Однойменне місто знаходиться неподалік від мого рідного Флінта, і я, природно, вболіваю за «Детройт», який, на жаль, зараз грає так собі. Ще я стежу за виступами клубу «Лос-Анджелес Лейкерс».
— У тебе є спеціальність, окрім баскетболу?
— Я закінчив університет в місті Джонсон Сіті (штат Теннесі) і отримав диплом менеджера, що дозволяє відкривати і вести власний бізнес будь-якого профілю.
— З усього видно, що ти, як і Стів Бьортт, завзятий меломан. Яку музику слухаєш?
— Обожнюю аренбі, хіп-хоп, реп. Мої улюблені виконавці – репер Гуччі Мейн і Янг Джізі. Природно, шаную талант Майкла Джексона. Я от просто зараз включаю один із його творів – пісню «Біллі Джин». Вона мені дуже подобається.
— Що ти можеш розповісти про своє особисте життя, сімейний статус, чи є в тебе дружина або дівчина?
— У мене немає дівчини. Я – холостяк, ніколи не був одружений, але прагну створити сім’ю. Втім, у мене є син Кевін-молодший. Йому вже чотири роки. Його маму я дуже любив.
— А запорізькі дівчата тобі подобаються? Я помічав, що твоїх прихильниць на трибунах чимало.
— Під час гри мені ніколи роздивлятися. У перерві, щоправда, іноді помічаю на трибунах дуже цікавих дівчат. А містом особливо гуляти ще не доводилося. Як тільки потепліє, буду частіше ходити вулицями Запоріжжя.
— Як тобі фанати «Ферро-ЗНТУ»? Твої унікальні слем-данки із зависанням на кільці завжди викликають бурю захоплення на трибунах, море емоцій.
— Все це я роблю саме для них. Місцеві вболівальники мені дуже подобаються, Спасибі їм за величезну підтримку!
— Ти носиш дещо незвичний для Запоріжжя головний убір. Він із чимось пов’язаний?
Замість відповіді Кевін спокійно зняв шапочку, яка щільно облягала його голову, і тоді без слів стало зрозуміле її пряме призначення: створювати рельєфні смужки на його короткій і чорній, наче смола, зачі
сці…
Микола Лозовий, за сприяння прес-служби БК "Ферро-ЗНТУ"