Гарій Єґіазаров: «Карантин вніс свої корективи»

Другий сезон поспіль біля керма запорізького клубу досвідчений наставник та «головком» національної дружини Гарій Єґіазаров. На прохання прес-служби керівник тренерського штабу «Орбіти-ЗНУ-ЗОДЮСШ» аналізує поточний стан справ підлеглих на внутрішній арені, ділиться планами та розповідає про те, де і як може відпочити від волейболу.

— Гарій Шамоєвич, хочеться почути вашу оцінку стартового відрізку чемпіонату. Короновірусні корективи, безумовно, також враховуємо…
— Спочатку потрібно зробити своєрідний екскурс, щодо нової формули національного чемпіонату. Отже, наразі він розділений на кілька етапів. Зокрема, перший етап складається з двоколового турніру, коли кожна з команд повинна зіграти з кожним учасником Суперліги по два матчі і на цьому етапі вирішуватиметься, хто саме потраплятиме до провідної «шістки».
В принципі команда стартувала непогано. У нас єдина осічка відбулась у Житомирі, з одним із наших конкурентів, де ми поступились 2:3, а у наступному домашньому турі з нашими конкурентами – «Волинню-Університет-ОДЮСШ» та рівненською «Регіною-МЕГУ-ОШВСМ» ми виграли з однаковими рахунками — 3:0. Далі, у жовтні, у нас трапилась невеличка оказія у команді. Дівчата майже у повному складі захворіли на короновірус і ми фактично місяць сиділи на карантині. Сталося так, що спочатку захворіли одні гравці, потім додалися хвороби інших, тому виникла чимала пауза у тренувальному та й в ігровому процесах. Звісно, що після такої перерви потрібно було прийти у себе. Через обставини, що склалися, ми вирішили відмовитись від участі у розіграші Кубку України, адже так трапилося, що буквально за два дні після виходу з карантину нам потрібно було розпочинати боротьбу у другому за рангом національному турнірі.
На жаль, наслідки хвороби позначились на здоров’ї однієї з наших провідних виконавиць, основній «зв’язці» – Юлії Богмацер. У неї загострилась стара травма і вона навіть досі після хвороби не грала.
Після виходу з карантину ми провели тур у Полтаві з другою «зв’язкою» і далі всі матчі були змушені працювати без основної «зв’язки». Зрозуміло, що це була досить інша гра команди, коли ти граєш з молодою «зв’язкою», у котрої навіть не було повноцінного досвіду навіть у вищій лізі, не кажучи про Суперлігу. Проте, віддамо належне Катерині Гужві, у цій ситуації, я вважаю, вона на відмінно справляється зі своїми обов’язками.
Після двох виїзних перемог у Полтаві, вдома поступились 2:3 дніпровській «Аланті», а згодом під час останнього туру у Слобожанському, ми поступились тернопільчанкам 2:3 та виграли 3:0 у житомирського колективу. Нагадаємо, всі ці зустрічі ми провели без Богмацер. Наразі Юлія тільки-но починає потроху входити у тренувальний процес, ми її випробовуємо, але про стовідсоткове відновлення говорити ще зарано. Наше головне завдання підготувати її до матчів серії плей-офф.
Наразі до завершення першого етапу у нас залишилось три тури. 20 січня вирушаємо до Рівного, де нам доведеться 22-23.01 помірятись силами із лучанками та рівненським клубом. Потім у нас тур у Кам’янському, де зіграємо із лідерами чемпіонату – «Прометеєм» та «Хіміком». Завершальний тур регулярного чемпіонату у нас відбудеться у Запоріжжі. Будемо приймати «Полтавчанку-ПНПУ» та чернігівський колектив «Університет-ШВСМ». Першочергове завдання — потрапити до «шістки», аби потім продовжити боротьбу за медалі. Вважаю, що із цим завданнями ми повинні впоратись, враховуючи турнірне становище, що зараз маємо, а також кількість ігор та самі матчі, котрі команда ще повинна провести у рамках регулярного чемпіонату.
— Чи відчуваєте ви зацікавленість у буденних справах команди головного титульного партнера, котрим виступає один з вітчизняних грандів галузі освіти – Запорізький Національний університет?
— До сьогодні, все що було зроблене для команди – це передусім заслуга керівництва ЗНУ та особисто його ректора – Миколи Олександровича Фролова. Загалом, саме Микола Олександрович прийняв рішення щодо участі нашої команди у чемпіонаті перед початком сезону. Він сказав, що команда повинна жити, навіть незважаючи на минулорічні складнощі, котрі переживав вітчизняний жіночий волейбол загалом у зв’язку із пандемією. Нагадаю, що останній чемпіонат не було завершено, хоча у «Орбіти-ЗНУ-ЗОДЮСШ» була реальна нагода відзначитись здобуттям нагород. Потім не було зрозуміло чи розпочнеться новий сезон, як він буде відбуватись? Але ректор нашого ВИШу все одно запевнив: команда потрібна готуватись до змагань та продовжувати свій літопис.
Загалом нам немає на що скаржитись – нас чують та завжди розуміють потреби. За це однозначно слід подякувати!
— Як на даному етапі у відсотковому еквіваленті можете оцінити колективну роботу підлеглих у плані зіграності?
— Перед домашнім туром на початку жовтня команда виглядала досить і досить гідно. Ми достатньо впевнено обіграли наших основних конкурентів у боротьбі за ймовірні медалі, тому на той час я оцінив би готовність реалізовувати всі планові завдання на 90 відсотків. Але потім карантин вніс свої корективи і зараз ми повинні надолужувати відставання. Причому знову таки не забуваючи про втрату нашої основної «зв’язки».
Через несподівану відсутність Богмацер дівчатам зараз необхідно долати певний психологічний бар’єр. Знаєте, коли гравці розуміють, що у них поруч не грає найсильніша волейболістка, яка пасує, то це все одно накладає певний відбиток. Зараз нам потрібно дещо часу, аби через офіційні матчі знову здобути необхідну впевненість, котра була притаманна команді на початку сезону.
— Чи є наразі сенс говорити про позитивні зрушення в індивідуальних ігрових навичках, або навпаки — регресі окремих гравців, чи для повноцінного аналізу слід дочекатись завершення сезону?
— Аналіз може бути поточним, тобто наразі хто-як виглядає. Втім, вважаю, що загалом більшість гравців додають у майстерності. Я не прихильник когось виділяти з команди, це моє таке тренерське бачення. Тим паче у жіночому колективі. Але слід зауважити, що перемагає, або програє, все одно команда. Тобто на майданчику ми повинні буди всі єдиним цілим і кожен з гравців повинен віддати все, що може. А можливості у всіх різні. Тому і суми у контрактах у всіх прописані різні.
На сьогодні, наприклад, я бачу прогрес у молодих гравців, які у нас є у команді, і котрі повинні працювати на перспективу. Наразі ми підписали гравчиню молодіжної національної збірної — Діану Окоро з харківського інтернату. Теж потроху підпускаємо до складу. Після травми відновлюється Поліна Пасс, зараз поступово залучаємо її до ігор. Сподіваюсь, що Поліна до матчів плей-офф також підійде у бойовій готовності.
— Чи став цікавішим національний турнір в зв’язку зі зміненою формулою і розширеним складом учасників?
— У нас у минулому сезоні було дев’ять команд і були певні незручності у календарі. Тому вирішили розширити склад команд-учасниць до десяти. Сама формула чемпіонату була запровадженою через ситуацію, що склалася із COVID-19. Намагались мінімізувати переміщення команд і зробили пари враховуючи територіальний принцип. Наприклад, ми у парі з дніпровською «Алантою». Тобто досить недалеко знаходимось один від одного, і три тури у Запоріжжі і три у Дніпрі, на першому етапі, додають нам комфорту у сенсі логістики. Так, не з усіма командами вдається зіграти вдома, адже ми маємо лише три домашні тури. Тобто є свої нюанси, адже з деякими конкурентами ми б із задоволенням зустрілися у рідних стінах.
Зараз немає такого, що ми два дні поспіль граємо із однією командою, коли можна було наступного дня, після першої гри, проаналізувати свої помилки та спробувати їх виправити. Суперники різні, команди різні, тактика може суттєво відрізнятись у кожному новому матчі під час туру. Висновок, як на мене, стало і більш цікаво грати, але разом із цим — більш важче.
Хоча для вболівальників це, напевно, додає більшої зацікавленості з точки зору інтриги. І хоча ігри зараз відбуваються без глядачів, завдяки партнерству ФВУ із «DATA-Volley» всі матчі можна переглядати на сайті федерації.
— До речі, а як вам грати за порожніх трибун?
— Моя особиста думка, що без глядачів грати стало важче. Коли немає енергетики трибун, команда, на жаль, може зіграти без особливих емоційних сплесків. Наприклад, у «важку хвилину» дівчата можуть відчути допомогу своїх фанів та дещо «прокинутись». І це досить важливо.
— Перед командою керівництво поставило високі цілі — пробитися до призової трійки. В яких компонентах гри потрібно додати вашим підлеглим, щоб зачепитися за п’єдестал нинішнього сезону?
— По-перше, нам слід постаратись всіх наших гравців зберегти у гарній формі. Це дуже важливо. Це стосується передусім дівчат, які складають командний фундамент. Вони можуть грати погано, у них може не завжди все вдаватись як слід, але їх знаходження на майданчику є величезною підтримкою для молодих партнерок, які мають менше ігрового досвіду. Молодь разом із цим відчуває впевненість і більш якісно виконує свій функціонал у командній роботі. Це ключовий момент, зважаючи на подальший відрізок сезону.
Якщо брати до уваги технічну складову, то на мій погляд, нам наразі дещо не вистачає своєрідної спортивної злості у грі, гарної спортивної агресивності. Можливо у деяких гравців це особливості характеру, можливо слід враховувати певний брак досвіду матчів із подвійною мотивацією, можливо це свого часу не заклали на початковому етапі формування гравця. Про це важко міркувати. Але я завжди цього вимагаю від команди та роблю акцент під час тренувального процесу. Ось, наприклад, завжди навожу такий приклад: у нашому виді спорту немає фізичного контакту між суперниками. Втім важко уявити, якщо у сутичці двох єдиноборців – борців, боксерів, не важно, один зі спортсменів не матиме певної агресії у своїх діях. Питання – хто переможе? Відповідь, на мій погляд, є очевидною. Тому цей момент дівчатам слід обов’язково враховувати. Тоді у подальшій кар’єрі все буде гаразд!
Гарій Шамоєвич, скільки дали собі часу для досягнення певних результатів з «Орбітою-ЗНУ-ЗОДЮСШ»? Які ваші далекосяжні плани, пов’язані із запорізькою дружиною?
— Команда і сьогодні готова виконувати поставлені перед нею певні завдання. Це нам по силах. Я по натурі максималіст і за тривалий час роботи тренером дійшов такого висновку – тренер і команда, для того аби досягти якоїсь мети, повинні думати однаково. Якщо я вважаю, як тренер, що ми можемо обіграти цього або іншого суперника, то і мої підлеглі повинні у це вірити. Це повинно відбуватись на рівні підсвідомості.
Якщо команда вважає, що ми не зможемо впоратись із певним конкурентом, а тренер вважає навпаки, то це конфліктна ситуація. Тобто, якщо тренер націлений на медалі, а команда морально на це не налаштована, це однозначно поганий знак. І над цим потрібно також працювати, оцінювати тверезо ситуацію, аналізувати та робити певні висновки.
Щодо часу, який я сам для себе визначив, то першою «відсічкою» повинен стати підсумок поточного сезону. Стосовно більш тривалого періоду часу, то у тренерській роботі прогнозів у цьому сенсі, напевно, мало хто може робити із стовідсотковою гарантією. Тут потрібно враховувати чимало інших чинників. Але мені хочеться працювати у Запоріжжі і готувати команду із стабільним курсом на медальні горизонти. Тренер завжди бажає якомога довше залишатись на одному місці, коли його все влаштовує, працювати із пристрілкою на майбутнє, впроваджувати свої ідеї і потім отримувати з від цього задоволення у вигляді титулів та медалей.
— Наскільки комфортно себе відчуваєте у столиці козацького краю?
— Більш ніж комфортно (посміхається). Запоріжжя я знаю багато років. Вперше тут побував ще у далекому 1989 році на турі чемпіонату СРСР у вищій лізі, коли працював одним з тренерів бакинської команди «БЗБК». У сезоні 1989-90 років ми сперечались із запорізькою «Орбітою» за бронзу чемпіонату. Тоді ми виграли медалі та залишили запоріжанок без нагород. Потім був тривалий період візитів до Запоріжжя, коли я працював із «Сєвєродончанкою». У нас була насправді запекла боротьба протягом багатьох років із запорізькими дівчатами за пальму першості на національній арені. Тому місто знаю давно. Історію запорізького волейболу також. Втім, останні роки разом із збірною України ми регулярно у Запоріжжі проводили збори та грали офіційні матчі. Причому грати у вашій оновленій «Юності» одне задоволення.
— Може за цей час з’явилося своє улюблене місце для релаксу та емоційного відпочинку у Запоріжжі?
— Якщо маю вільний час, то зазвичай влітку крокую Набережною у бік волейбольних майданчиків. Можу подивитись ігри «пляжників». Не рідко також пішки полюбляю прогулятись проспектом Соборним, десь зайти кави випити, відволіктися від буденних справ. Відволіктися від волейболу передусім, адже вважаю, від улюбленої справи теж слід іноді відпочивати.
— До речі, а якому виду відпочинку віддає перевагу заслужений тренер України Гарій Єґіазаров?
— Якщо чесно, то останні роки на повноцінний відпочинок у мене не вистачає часу. Так сталося, що, наприклад, закінчується клубна робота і починається робота у збірній. І так з року в рік. Якщо вдається викроїти час, то із задоволенням можу відпочивати на дачі. Щось майструвати по господарству. Мене це захоплює і надає можливість переключитись на суцільний позитив.
— Гарій Шамоєвич, поділіться найближчим графіком роботи «Орбіти-ЗНУ-ЗОДЮСШ» до відновлення календарного розкладу чемпіонату…
— У нас зараз триває підготовка до рівненського туру. 20-го — виїзд, 21 січня — тестування майданчика, 22 та 23 – ігри. За тиждень знову виїзд, цього разу до Кам’янського. Команда готується до гостьових турів у режимі дворазових тренувань. Тренажерний зал зараз є обов’язковим елементом тренувального процесу. Наразі всі команди використовують заняття із обтяженнями мінімум двічі на тиждень, адже волейбол давно став атлетичним і функціональний стан гравців дуже важливий. Тренування у залі з м’ячами направлені на розвиток техніко-тактичної підготовки. Незважаючи що всіх суперників ми добре знаємо, завжди слід повторювати основні елементи як захищатись, працювати у нападі, як блокувати. Це наша традиційна робота, якої, повірте, вистачає (посміхається).
Прес-служба ВК«Орбіти-ЗНУ-ЗОДЮСШ»