Саме там, вже після основного тренування команди в ігровому залі, Станіслав, в гордій самоті, підтягує свої фізичні кондиції перед виїзною серією проти таких команд як «Політехнік» (Харків) та «Кремінь» (Кременчук).
— Народився в Запоріжжі, — починає розмову Станіслав Овдєєнко. — Спочатку закінчив фізико-математичну гімназію № 28, а потім і радіоприладобудівний факультет ЗНТУ.
— А коли ви вперше потрапили на баскетбольну тренування, чизгадуєте першого тренера?
— Справа була в п’ятому класі. Так вийшло, що наша сім’я переїхала з Жовтневого (Олександрівського) в Орджонікідзевський (Вознесенівський) район. Стали ми мешкати в районі цирку. Тому займатися плаванням, як раніше, в «Спартаку», я вже не міг. А найближчим від нового місця проживання є спорткомплекс «Будівельник». Якраз там дітей навчав баскетболу однокурсник матері — Петро Павлович Драган. У свою групу, якщо чесно, він мене не взяв. Але в іншій групі моїм першим тренером став Георгій Миколайович Школовий.
Незважаючи на пристойні навантаження в фізико-математичній школі, мені вдавалося поєднувати навчання і тренування. Відверто кажучи, в шкільні роки навіть і не думав, що стану професійним спортсменом. Намагався лише добре вчитися, паралельно займаючись баскетболом. Коли ж потрапив до першої команду, під час навчання в університеті, ось тоді серйозно і задумався про кар’єру в професійному баскетболі.
Баскетбол привчає дітей до дисципліни і загартовує характер
— Якраз зараз в ДЮСШ-12 набирають в баскетбольну секцію юнаків і дівчат 2004 року народження та молодше. Поділіться досвідом, чим саме допомагають заняття баскетболом в шкільні роки?
— Азам баскетболу якраз я і сам навчався в ДЮСШ-12. Заняття цим видом спорту не тільки привчає до дисципліни, а й загартовує характер. В цілому ж, баскетбол відкриває інший світ і нові можливості. Після того, як Запорізьку обласну федерацію баскетболу очолив Валерій Елькінсон, можливості для розвитку запорізьких дітей в цьому виді спорту тільки розширюються. Тим більше, що повертаються обличчям до баскетболу також представники обласної та міської влади. А мер Запоріжжя Володимир Буряк особисто був присутній під час стартового матчу Суперліги Парі-Матч проти одеської «Біпи».
Сподіваюся, що за підтримки влади і соціально відповідального бізнесу, запорізькі діти отримають повний комплекс послуг: починаючи від духовного і фізичного розвитку, і закінчуючи наявністю професійної баскетбольної команди, яка дозволить їм досягти успіху вже в дорослому житті. Приміром, зараз саме баскетбол повністю взуває, одягає і годує мою сім’ю. Приносячи мені ще й величезне задоволення, так як займаюся я в цьому житті улюбленою справою.
Через терни до зірок
— Власне, переходимо тепер до етапів вашої професійної кар’єри.
— Після вступу до ЗНТУ — грав за «Ферро-2», з часом же мене перевели і в першу команду. У сезоні 2001-2002 роківвона називалася «Ферро-Яблуко». У ролі спонсора тоді виступала однойменна партія, керівництво якої поставило нам завдання — вихід в Суперлігу. Однак ми змогли зайняти лише третє місце у Вищій лізі чемпіонату України.
На цьому, власне, партійне фінансування і закінчилося. Своє плече баскетболу підставляють в Запорізькому національному технічному університеті, команда перейменовується в «Ферро-ЗНТУ». Колектив наш тоді в основному складався з місцевих студентів. Найвищі досягнення у Вищій лізі — це п’яте місце сезону 2002-2003 років, і шосте місце сезону 2005-2006 років.
— 
І раптом один з вітчизняних олігархів приймає рішення долучитися до баскетболу — створюється Українська баскетбольна ліга. Які зміни відбулися в клубі, починаючи з сезону 2008-2009 років?
— Перше, що запам’яталося — це професіоналізм! Рівень баскетболу піднявся до небувалих висот. Досягти цього за рахунок одних студентів було б неможливо. Змінилася і система тренувань.Приїхали американці, з’явилися в команді і досвідчені гравці.Власне, тоді я остаточно переконався: спорт — це професія. А не просто хобі, яке приносить задоволення.
— Перед початком сезону 2009-2010 років найсильніші баскетбольні клуби країни знову об’єднуються в Суперлігу. За його підсумками «Ферро-ЗНТУ» завойовує «бронзу» і стає володарем Кубка України. Ці досягнення і зараз залишаються найвищими в вашій професійній кар’єрі.
— Про цей сезоні я завжди згадую з душевною теплотою. По-перше, ностальгую за тією атмосферою, яка панувала в команді. Оскільки між гравцями склалися доброзичливі, дружні стосунки. За нашу команду, під керівництвом Кирила Большакова, тоді виступали американці Кевін Тіггс, Чарльз Томас, Вінсент Хантер, а також білоруси — Георгій Кондрусевич і Сергій Чаріков. Всі ми тоді настільки здружилися, що разом проводили час як на самому тренуванні, так і після нього. Пригадується й та підтримка, яка здійснювалася по відношенню один до одного. Незалежно від того, українець ти чи американець, сидиш на лавці чи гравець основи.
Ті оберти, які набрала команда, подобаалися і запорізьким уболівальникам. Все це за підсумками нашої важкої праці на тренуваннях і з боку навіть здавалося, що ми, як-би, граємося в баскетбол. Наші офіційні матчі перетворювалися на справжні шоу, в яких переважали елементи видовищного і швидкого баскетболу.Так що той сезон стоїть осібно в моєму житті.
— Але за підсумками сезону роз’їхалися не тільки ті американські легіонери, а згодом і ви покинули клуб в пошуках більшої ігрової практики. Можливо, шкодуєте, що вирішили тоді так, адже вам пропонували залишитися в Запоріжжі?
— Не шкодую, так як це моє обдумане рішення. Хотілося розвиватися, отримувати більше хвилин на майданчику. Та й просто морально тисне, коли матч за матчем чимало ігрового часу ти просто сидиш на лавці. Розуміючи при цьому, що ти можеш грати, демонструючи належний рівень на тренуваннях. Але в іграх тобі довіряють менше. Адже в американських легіонерів вкладені великі гроші, і від них вимагають відпрацьовувати високі контракти. Мені ж хотілося грати, розвиватися, набиратися досвіду. Спочатку я пограв в Білорусі, потім в Івано-Франківську, Кіровограді (Кропивницькому) та Дніпродзержинську (Кам’янському). Набрався необхідного досвіду. Вдалося попрацювати з цікавими гравцями і тренерами. У кожного з них своя родзинка. В кінцевому підсумку дізнався багато нового про баскетбол. Розумієте, коли знаходишся в одній команді — все відбувається по накатаній схемі, в плані розіграшу комбінацій і тренерського бачення гри. А ось коли ти в різних командах — то бачиш зовсім інші підходи. І в голові у тебе як би з’являється об’ємна картина баскетболу.
Патріот України і Запоріжжя
— В «Говерлі» ви пограли під керівництвом Євгена Мурзіна. Хотілося б попрацювати під його керівництвом уже в таборі національної збірної України?
— Тут справа навіть не в особистості тренера. Особливо, якщо ти є патріотом своєї країни. Гадаю, що кожен з гравців БК «Запоріжжя», якщо випаде така можливість, із задоволенням приєднається до тренувального табору національної збірної України з баскетболу. І я не виняток, але поки що все виклики проходять повз.
— До речі, про патріотизм. У Дніпродзержинську ви грали з козацьким чубом. У зв’язку з чим і коли виникла така ідея, і чому потім зголили чуб?
— Думки про це у мене виникали ще в дитинстві. Адже наша запорізька земля просякнута духом свободи. Цікавлюся історією рідного краю. Багато читаю про запорізьких козаків і про старий Олександрівськ. Тому в інших містах мені не вистачало Запоріжжя.Ось я і вирішив зробити так, щоб невелика частина Запоріжжя завжди була зі мною. А козацький чуб використовувався як символ. Коли ж повернувся до Запоріжжя, на Хортиці відбулася остання фотосесія з чубом і в вишиванці. Коли ж увечері приїхали додому — збрили чуба.
— У продовження теми про Дніпродзержинськ. У цьому місті автобуси з нашими баскетболістами та вболівальниками потрапляли в різні інциденти з місцевими фанатами. Чи справді в цьому місті живуть настільки «суворі мужики»?
— Так, мужики там дійсно суворі! Причому їх можна зрозуміти.Дніпродзержинськ — це таке заводське місто. І всі вболівальники працюють на цих промислових підприємствах, отримуючи мізерні зарплати. А приходячи на баскетбол — хочуть отримувати якісь розрядку і приємні емоції. Але виходило так, що команда «ДніпроАЗОТ» не входила в число лідерів Суперліги. Тому до гостей там вболівальники дійсно налаштовані агресивно. Хоча не завжди вони були доброзичливі і по відношенню до своїх місцевих гравців. Якщо бачать, що ти викладаєшся на майданчику — то підтримують тебе. Але якщо помічають, що хтось із гравців відбуває номер — на його адресу з трибун лунають неприємні висловлювання.
Як в своїй тарілці
— Повернувшись до рідного міста, ви стали головним снайпером в складі БК «Запоріжжя» за підсумками минулого сезону. Вийшло щось комусь довести, або, можливо, самому собі? Адже уходили ви гравцем, якому тренерським штабом не завжди надавався ігровий час на майданчику. А ось вже другий сезон, як ви є одним з лідерів запорізького клубу.
— Насправді, якщо брати свої внутрішні відчуття, то вже давно пропало бажання що-небудь комусь доводити. У тому числі й самому собі. У БК «Запоріжжя» просто потрапляєш в хорошу систему, вибудувану президентом клубу Віктором Стельмаковим і головним тренером — Дмитром Щиглінськім. Потрапляєш і в оточення з кваліфікованих гравців, які своєчасними передачами виводять тебе на кидки. Свідченням цього є і відеонарізка кращих моїх ігрових моментів за сезон. Так що в більшості результативних влучень — мінімум моєї заслуги. Велика заслуга тих же Олександра Рибалка, Якова Змітровича та інших партнерів. Приємною несподіванкою стало, що й наш центровий Антон Буц вміє віддавати результативні передачі. Дійсно, БК «Запоріжжя» — це добротна команда, в якій приємно грати. Так що не сказав би, що за роки виступів в інших клубах вже дуже виріс професійно. Просто мій стиль гри підходить під систему БК «Запоріжжя». Команда і тренер мені довіряють. Словом, левову частку набраних очок я з честю поділяю з партнерами по команді.
— Які з ігор відклалися у вашій пам’яті за підсумками минулого сезону?
— Чомусь пригадуються ті ігри, в яких зобов’язані були перемагати, але втрачали свій шанс. У тому ж Южному цілком під силу було обіграти діючих чемпіонів з «Хіміка». Вели в рахунку майже всю гру, але перед фінальною сиреною пропускаємо через руки і програємо з різницею в два очки. Удома ж схожому стилі поступилися МБК «Миколаїв». Ось кінцівки цих матчів мені і запам’яталися, коли нам чогось не вистачило для перемоги. Але також бачу потенціал для того, щоб наша команда в таких ось кінцівках грала більш надійно і впевнено. І в цьому сезоні вже перемагала в спірних матчах.
— У міжсезоння баскетболісти БК «Запоріжжя-ZOG» вперше проводили повноцінний передсезонний збір. Чим займалася команда під час перебування в курортному Приморську?
— На зборах баскетболісти мають можливість зосереджуватися виключно на тренувальному процесі. Наприклад, коли збори відбуваються безпосередньо в Запоріжжі — потрібно зранку встати, добиратися до спортивної зали. Після тренування поки ти доберешся знову додому, приготуєш обід — вже треба збиратися в дорогу на вечірнє тренування. Таким чином, безліч часу забирають проїзд та інші побутові потреби. У Приморську ж — потренувався, пообідав, далі виспався або відпочив і ввечері знову на тренування. Звісно, що значно комфортніше працювати і відновлюватися саме за таких умов.
Під час зборів з тренером Дмитром Щиглінським команда працювала за сучасною методикою. Відпрацьовувалися вправи і схеми, що застосовуються як в американському, так і європейському баскетболі. Також зробили безліч вправ на зміцнення м’язів, зв’язок, на розвиток швидкісних якостей і витривалості.Гадаю, що збори в Приморську обов’язково позначаться на позитивних результатах БК «Запоріжжя» впродовж нового сезону.
— На ваш погляд, чого ще не вистачає запорізької молоді: на тренуваннях вона біжить і влучає до кошика, а в офіційних іграх втрачає м’яча і промахується. Чому відбувається саме так?
— Запорізькій молоді наразі трохи не вистачає впевненості і стабільності. Усе це з’являється з досвідом. Тобто з кожною хвилиною, яку вони проводитимуть на майданчику. У когось з них вже є справжнє спортивне нахабство, швидкість чи стабільний кидок. Але часом ще потрібно мати й холодну голову, щоб зайвий раз не пороти гарячку на майданчику. Тому їм ще варто вчитися своєчасно заспокоюватися для того, щоб чітко і тверезо оцінювати ситуацію безпосередньо під час офіційних матчів.
Варто наголосити на тому, що майже вся наша молодь — випускники запорізької дитячо-юнацької спортивної школи. Другий рік спостерігаю за тим, як вона розвивається. Є снайпери і перспективні розігруючі. Просто молоді потрібно ще трохи більше часу пограти, щоб набратися необхідного досвіду.
— Можливо, слід якось стимулювати молодь, щоб під час офіційних зустрічей вона не боялися брати відповідальність на себе. А то, спостерігається картина, що коли є можливості для виконання кидка — молодь обмежується передачами на більш досвідчених гравців.
— Дійсно, буває і таке. До того ж час на атаку в баскетболі є обмеженим. Так що коли партнери по команді виводять одного з гравців на оперативний простір — він зобов’язаний кидати, не сумніваючись у цьому ні на мить.
— Головні, на ваш погляд, складові гарного мікроклімату в команді?
— По-перше — це відсутність прірви у відносинах між президентом, тренерським штабом і гравцями. По-друге — ці відносини носять позитивний характер. По-третє, зрозуміло, це дисципліна. Тобто кожен з баскетболістів чітко розуміє своє місце і роль в команді. Далі, чого тут лукавити, це стабільна виплата заробітної плати.
Головне, щоб між хлопцями в команді панувала дружня атмосфера. Адже всі мають розуміти, що роблять одну спільну справу. Обов’язково потрібна і здорова конкуренція, щоб всі гравці стовідсотково викладалися як в офіційних матчах, так і на тренуваннях. Варто довіряти один одному. Ставитися до партнерів по команді, як до братів і хороших друзів.
— А хто в БК «Запоріжжя-ZOG» є душею компанії?
— Найпозитивнішими людьми в команді є Олександр Рибалко та Антон Саєнко. Напевно, не проходить і десяти хвилин, як чуєш від Антона якийсь жарт на власну адресу. Антон завжди по-доброму розігрує мене.
— У літнє міжсезоння команда підсилюється Максом Конате і Павлом Буренко. Чи існує наразі потенціал для того, щоб разом з БК «Запоріжжя-ZOG» спробувати повторити ваші особисті досягнення сезону 2009-2010 років. А саме, поборотися за третє місце в чемпіонаті і за Кубок України?
— Потенціал для цього, звісно, що є. Вірю в боєздатність нашого колективу. У поточному сезоні на кожній з позицій в БК «Запоріжжя» грають добротні баскетболісти: від центрового до розігруючого. При цьому такі варто впродовж сезону продовжувати відшліфовувати нашу систему гри і проявляти характер в кожному з матчів. Тому, вважаю, що все в наших руках.
Спортивна сім’я
— Відомо, що ваше холостяцьке життя супроводжували безліч хобі. У минулому році ви одружилися з відомою гандболісткою Анастасією Сокіл, а в квітні народилася ще й дочка. Родина, як то кажуть в одному з анекдотів, замінює все. Все-таки, вам довелося відмовитися від якогось з хобі після одруження?
— Моя дружина — колишня спортсменка, тому відчуваю на собі абсолютну підтримку з її боку. Завжди разом ми дивимося фільми, слухаємо музику і читаємо книги. Анастасія намагається долучатися і до моїх хобі. За це я її ще більше люблю і ціную. Безумовно, що від чогось і відмовився. Значно менше часу наразі приділяю музиці. Адже народження дочки є найбільшим святом в моєму житті. Тому хочеться проводити з нею все більше і більше вільного часу. Наразі дисциплінує не лише спорт, а і донька вже виховує мене. Так що вільний час використовується вже більш раціонально.
Музикант «Стисэ Простой»
— Прихильникам сучасної музики ви більш відомі під творчим псевдонімом «Стисэ Простой». Скільки вамивже випущено альбомів і де можна придбати ліцензійні диски?
— Відверто кажучи, вже збився з рахунку щодо альбомів. Існують такі релізи, наразі вони випускаються спеціально для мережі Інтернет. Йдеться про компіляції треків, з обкладинкою, невеликою презентацією і відеопідтримкою. Останній альбом — «Улица Заоблачная», вже не друкувався на дисках, а поширювався тільки мережею Інтернет.
Альбом із найбільшою кількістю дисків випускався ще 2009 року — «Старожил Города Z». Насправді — це повноцінна робота. До альбому причетні чимало людей, які писали музику, у ньому багато спільних пісень. Альбом друкувався в Києві, з усіма ліцензіями. «Старожил Города Z» дійсно продавався в запорізьких музичних кіосках. Але зараз ці диски вже навряд чи можна ще знайти у вільному продажі.
— Зараз ви десь виступаєте?
— Рідко. Наприклад, влітку виступав, коли було більше вільного часу. Брав участь в презентації альбому «Добрый — третий сольный». Коли запрошують — завжди намагаюся виступити. Але щоб це тільки не нашкодило баскетболу. Тому що вихідними у нас під час сезону завжди ігри.
— Під псевдонімом «Добрий» ховається Павло Чабанов, добре відомий запорізьким любителям міні-футболу своїми виступами за команди «Привоз», «Лотос» і «Альянс»?
— Так, це і є мій друг дитинства — Паша «Добрый». Упродовж багатьох років ми займаємося музикою, у нас безліч спільних пісень. Так що я із задоволенням взяв участь у презентації його нового альбому.
— Ви є прихильником здорового способу життя. Навіть щороку 1 січня берете участь у традиційній для Запоріжжя «пробіжці тверезості» від площі Фестивальної до бульвару Шевченка. Тоді як виступи в клубах і нічне життя асоціюються із вживанням спиртних напоїв. Поділіться феноменальним досвідом, який кайф відчувають тверезі люди від клубного нічного життя?
— Уже пройшло чимало часу, як зав’язав з нічним життям. Та й зараз, відверто кажучи, нічого такого цікавого там і не відбувається. Ще років з п’ять тому проходили щотижневі, наприклад, реп-вечірки. Там постійно лунали нові пісні, а організаторами заходів закручувалися захоплюючі сюжети цих вечірок. Плюс збиралося цікаве коло людей для спілкування. Наразі цього всього вже немає. А просто так ходити по клубах на танцювальні вечори — мене це не цікавить.
— Чи прораховували колись, скільки треба грошей на розкрутку свого імені, наприклад, до рівня гуртів «Тартак» чи «Бумбокс», які в жовтні гастролюватимуть у Запоріжжі?
— Ніколи не перераховував музику на щось матеріальне. Просто мені подобається творити, записувати пісні. Тому особливо й не чекаю від музики якоїсь грошової віддачі: навіть коли випускалися диски, чи виступав із концертами. Гроші — це завжди приємно. Але доходи завжди були набагато меншими, порівнюючи з витратами на музику. На мій погляд, зараз і не так потрібні грошові вливання в артистів. Коли в тебе дійсно є талант і хіт — то Інтернет все зробить без продюсерів і шалених грошей.
— А своє майбутнє пов’язуєте з музикою, чи таки зі спортом?
— Баскетбол — це моя професія. Даний вид спорту для мене на першому місці. А музика завжди поруч зі мною. Хочу, щоб все і далі так тривало в моєму житті. Баскетбол — на першому місці. І також, щоб вистачало часу і сил на те, щоб залишити в музиці свій слід.
Гід по Запоріжжю
— У своєму житті ви багато часу подорожуєте, захоплюєтесь історією Запоріжжя та області. Назвіть головні визначні пам’ятки регіону, яких ніхто не зможе побачити в інших місцях земної кулі?
— Запоріжжя — це самобутнє місто. На перший погляд, можна сказати, що воно провінційне. Але коли ознайомлюєшся з історією Запоріжжя, іменами видатних вихідців з нашого міста – то переконуєшся, що це далеко не так. Навколо Запоріжжя ще й унікальна природа. Зокрема, на території Національного заповідника «Хортиця». Для себе постійно відкриваю цей острів, намагаючись побувати все в нових і нових місцях. Яке щастя, що в нашому місті існує такий зелений куточок! Фактично кожних вихідних ми з дружиною і донькою обов’язково намагаємося побувати на Хортиці, щоб зарядитися енергією природи. Місто Запоріжжя, як на мене, відрізняється вільним характером і життєрадісними людьми. Я люблю це місто і завжди готовий виступити в ролі гіда або екскурсовода, щоб гості побачили всі визначні пам’ятки Запоріжжя.
— Дякуємо за інтерв’ю!
Віктор СОСНИЦЬКИЙ,
спеціально для БК «Запоріжжя-ZOG»
